Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Старожителька із Гущі не вірить владі, бо там самі брехуни

16:27 25.03.2017
990

Серафима Сахар із Гущі, незважаючи на поважний вік, а їй уже 86 років, ще читає газети без окулярів, обробляє 30 соток поля, ходить до церкви, сама собі дає раду.

Про долю старожительки пише газета «Новий погляд+» за 25 березня.

Народилася Серафима 6 січня 1931-го року. Була другою в сім’ї, ім’я дав батюшка. У хаті, крім неї, ще підростало троє. У сім років пішла до першого класу початкової польської школи, де навчала дітей дружина сільського війта.

У 1939-му прийшли до влади «большовики», тому через рік почала опановувати ази знань «при совєтах». Було цікаво, особливо любила математику.

Та здобути освіту не вдалося: почалася війна, у перший день якої загинула матір. Жінка йшла вранці доїти корову, осколок застряг у тілі, пошматовано було й коліно. Коли її завезли до польського лікаря, вона ще дихала, але врятувати не вдалося. У понеділок, 23 червня, матір похоронили, сім’я осиротіла.

«Покойниці було всього 36 літ. Нас врятувало чудо. Батько взяв на руки сестричку, якій виповнився рочок, а ми, так-сяк одягнувшись, побігли за ним, бо вже один снаряд розірвався, а від другого влучання оселя зайнялася і згоріла дотла. Залишилися голі-босі. Правда, наступного дня ще хтось із сільради відчинив магазин, нам усім чотирьом дали пальтечка і черевики».

Серафима Степанівна змовкла, витерла непрохану сльозу та неквапливо продовжила розповідь:

«Шкода наших прикордонників, які відстрілювалися з дзвіниці церкви. Вони ж, певно, згоріли у ній. Храм хороший був, давній, та не стало за годину. А ми подалися шукати добрих людей.

Два роки нам давали прихисток, тіснилися, бо розуміли чужу біду. А до кінця війни батько поставили маленьку хатину, так і дожили в ній не одружуючись. Як вбивали по районі поляків, а ті – наших, то в Гущі тої бойні не було».

Баба Сіма розповідає, як вийшла заміж, як нелегко трудилися в ланці за копійки. Про важку працю в колгоспі, коли все робили вручну: і гній розкидали кошиками, і картоплю садили й копали, а найтяжче доводилося сушити льон у печі. На одну колгоспницю привозили чотири підводи, треба було ще й на терниці потрудитися.

«Потім стало легше, то й веселіше. Із піснями в поле і з поля. Грошей почали платити більше, а робити – легше. А ще наш голова Швець таке вчудив: десь у 80-ті зробив радіо в селі. Пораєшся в хаті і чуєш: «Говорить правління колгоспу «Світанок»… Сьогодні перша ланка йде полоти огірки, друга − буряки», − згадує пенсіонерка».

У 1951 році вийшла заміж за гущанського парубка Василя.

«Він був грамотніший за мене, бо аж 5 класів польської школи в Опалині кінчив, то його взяли на роботу зв’язківцем. Трохи зібрали грошенят – і звели свою хатину, бо в свекрухи не з медом жилося, − не скаржиться на долю жінка, а просто ділиться спогадами».

За 10 літ народили четверо дітей, але найстаршого вже немає, дві дочки − в Любомлі, третя – аж у Дніпрі. Дві на пенсії. Має шестеро онуків і семеро правнуків, які не забувають бабусі Сіми і навідуються в гості.

Про становище в Україні думка однозначна:

«Брехуни при владі. Вірила раніше Юльці, а тепер уже ні. Ліпше скоро не буде. Але ще не біда у нас. Не хочуть, як треба, робити, то їздять у Польщу. Я все життя на кордоні, але не пропала, хоч і разу там не була. Треба дбати про свою країну навіть з такою владою», − підсумовує розмову 86-річна селянка Серафима Сахар.


Галина ВАЩУК

Коментарі

Микола Бабій

19:22 25.03.2017

Дай, Боже, здоров'ячка тітці Серафімі. Не тільки гарна, а щей- добра.

15 лютого
Сьогодні
Вчора
13.02.2019
12.02.2019
11.02.2019
10.02.2019
09.02.2019
08.02.2019
07.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин