Рукодільниця зі Скиб дарує свої вишивки у церкву та рідним

18 Березня 2017, 18:00
6608

Вишиванка є дуже поширеним та улюбленим видом рукоділля, окрім практичного значення, вона виконує й захисну функцію. Все про це давнє ремесло знає майстриня зі Скиб Галина Марківна Савицька.

Про рукодільницю пише газета «Новий погляд+» за суботу, 18 березня.

Народилася жінка в Столинських Смолярах у 1964 році. Там же закінчила восьмирічку, а в 1981-му – середню школу в Забужжі. Хотіла стати юристом, та мама не дозволила далеко їхати від дому.

«Вчителі бачили в мені колегу, а я стала швеєю, пропрацювала шість років у Шацьку, два останні – майстром, − розповідає Галина Марківна. – За цей час наготувала придане: п’ять весільних рушників, два комплекти наволочок на метрові подушки, дві простині, скатертину».

Справжня пригода у неї трапилася з першою вишивкою.

«Учитель трудового навчання сказала, щоб принесли полотно на урок. Я бачила його в бабусиному кухрі (скрині). Воно було скручене у згорток. Відрізала частину, вишила гарний букет і подарувала мамі. Яким було наше здивування, коли виявилося, що відрізала частину вишитої скатертини».

Галина Марківна розкладає свої роботи: рушники, «дорожки», серветки, плаття, сорочки і гордість кожної майстрині – ікони, яких у неї 11.


«Найбільше подобаються вінчальні, − веде далі співрозмовниця. – Від них віє спокоєм і благодаттю. Звичайно, прошу благословення у батюшки. Перед початком вишивання промовляю молитву «Царю Небесний». По закінченні дякую за благодать і натхнення. Коли твориш ікону, то не відчуваєш втоми, нічого не болить, не слідкуєш за часом, забуваєш про їжу».

1

Уже вишила Марію-Магдалину (невістка Марія), для сина – Олександра Невського, онукам – їхніх ангелів-охоронців. Зараз працює над іконою Святої мучениці Людмили – для подруги на день народження.

«Дарувати вишиванки церкві і дітям – це найбільша радість. Такий настрій, піднесений, натхненний, ніби доля твоя сплітається з хрестиків. А починала зі звичайної дорожки-серветки з дуже скромним візерунком, тоді пішли рушники. Лиш у Бірківську церкву подарувала 27: 9 − великих, менші – на хоругви, ікони, закладки в Євангеліє. Хай служить краса Богу і людям».

Пані Галина 13 літ тому пережила тяжку недугу. Завідуюча терапевтичним відділенням Любов Копилова із райлікарні буквально «витягла з того світу». Так хотілося зробити їй щось нестандартне. Подарувала два рушники, які й досі не лише прикрашають, а й оберігають її кабінет від зла і хвороб.


Є в колекції майстрині й портрет Шевченка, й рушник із тризубом.

«Узор скомбінований із трьох джерел, обрамлення калинове, а дубове листя символізує міць держави, – пояснює рукодільниця. – За останні 10 років вишила 39 рушників, 7 платтів, із них 2 – з бісеру, 12 чоловічих сорочок, половину яких подарувала рідним, одна поїхала в Росію».



Вишиває майстриня й на замовлення. Ось і зараз уже готова пара весільних ікон у сріблясто-сірих тонах, які замовили з Нововолинська. Звідти і власниця нещодавно вишитого плаття.

Встигає вона і квітник впорядкувати, і приготувати смаколиків онукам. Як невістка на роботі, допомагає четвертокласниці Наталі виконати домашні завдання. Любить пісню, сучасні романи. Цікавиться політичним життям, із групою жінок зі свого будинку моляться за Україну, за здоров’я захисників. Часто навідується у рідне село, на батьківські могили і в гості до брата.

«У планах на 30-річчя сина вишити сорочку білими нитками, а невістці – плаття. А потім нові для онуків, бо ж ростуть. Якби тільки здоров’я було».


Черпає натхнення Галина Марківна і в природі, і в людях, і в Божих книгах. Хай же швидкою буде голка в руках, творіння тішать душу, а життя в Україні хай дарує радісні теми.




Галина ВАЩУК

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024