Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Головненський довгожитель у 92 роки сам господарку веде і вірші пише

15:10 25.02.2017
812

За плечима Наума Демидовича Богачевського — чималий життєвий шлях — 92 роки. На перехрестях долі довгожителя за цей час траплялося багато різноманітних подій: розпад двох держав, воєнне лихоліття, повоєнна відбудова, утворення незалежної України.

Пише газета «Наше життя».

Приємні і не дуже, радісні і сумні — власне, з вервечки таких моментів і складається життєва мозаїка кожного з нас…

Попри поважний вік, Наум Демидович цілком дає собі раду: і приготувати поїсти здатен, і в помешканні напалити. А ще він завжди радий кожному, хто завітає, аби поговорити про життя-буття.

«Біографія в мене, як і в більшості простих українців, — розповідає дід Наум. — Народився і зростав у селищі Головне. Тут ходив до школи, де навчання велося польською мовою. До речі, її знання знадобилося у роки війни — частенько доводилося виконувати роль перекладача у госпіталі, який базувався неподалік німецько-польського кордону. Після Перемоги нас, молодих солдатів, ще направили на Далекий Схід. Втім, доки ми туди їхали, Японія капітулювала».

Повернувшись додому, чоловік, як і багато хто у повоєнні часи, вступивши до колгоспу, брав участь у відбудові господарства.

«Важка це робота була. Тоді ж все будували з дерева, — пригадує, — Зокрема, я кіньми вивозив кругляки з лісу, перевозив деревину до будівельних майданчиків. До слова, у перші післявоєнні роки у колгоспах тягловою силою були коні: ними не тільки перевозили вантажі та орали, а й сіяли, жали, виконували інші сільськогосподарські операції. Загалом, їздовим у колгоспі відпрацював все своє трудове життя — чотири десятиліття».

У далекому 1947-році Наум Богачевський поєднав долю із односельчанкою Соломією, з якою у парі прожили майже півстоліття. На жаль, немає вже її на цьому світі. Разом виховали шістьох дітей — п’ятьох синів та доньку, дочекалися внуків, правнуків. Розлетілися нащадки по світу, але не забувають навідувати старенького…

«І дітей доглядали, і господарство вели, — знову поринає у спогади чоловік. — Тримали дві корови, свиней щонайменше пару, а то й троє, кури, гуси, качки… Щоправда, тепер вже нічого не тримаю, — сили не ті, от тільки що кіт приходить».

Те, що Наум Демидович проживає сам, ще не означає, що він мириться з цією самотністю. Час від часу навідується до селищної ради — не так за потребою, як просто за спілкуванням. А ще завжди старається побувати на різного роду масових заходах — концертах, Днях селища, в яких донедавна і сам неодноразово брав участь, сходах місцевих жителів тощо.

Є у довгожителя і доволі цікаве захоплення: дуже любить вірші. Каже, що пам’ятає навіть ті, які вивчав ще у школі, «за Польщі». Деякі з них полюбляє доповнювати своїми римованими рядками, має і власні твори (один з них ми пропонуємо увазі наших читачів), при нагоді охоче декламує тим, з ким спілкується.

Наостанок цікавимося у дідуся, в чому ж запорука довголіття. «Здоров’я — ось що найголовніше, — усміхаючись, каже Наум Демидович. — Дбати про нього потрібно змолоду. Буде здоров’я — буде все».

Коментарі
15 лютого
Сьогодні
Вчора
13.02.2019
12.02.2019
11.02.2019
10.02.2019
09.02.2019
08.02.2019
07.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин