Секрет довголіття 97-річної довгожительки – у праці

24 Січня 2017, 10:41
1828

Ганна Максимівна Бісюк із села Бережці з 1936-го працювала на польського пана. Про сивочолу бабусю, яка зі смутком говорить, що за 80 літ її трудового життя великих змін не сталося, пише газета «Новий погляд+».

«Появилась я на світ 10 вересня 1919 року, годувалася в багатодітній родині. Мати вийшла заміж за вдівця, у якого було четверо своїх дітей. Ще стільки ж народилося спільних. Росли зведенятами.

Мали невелике господарство: пару коней, корову, свиней. Голодними не були, але й не завжди ситими. Отож і ходили щосезону на заробітки до польських панів жати пшеницю чи копати картоплю», – розпочинає розповідь про свою страдницьку долю бабця Ганя.

У 1940-му вийшла заміж, а через рік, коли почалася війна, вже бавили сина. Чоловіка німці гонили щодня окопи рити. Декого й забили за непослух. Йому вдалося втекти. А один німець навіть пропонував передати для побігу жіночу одежу – були хороші люди і серед них.

«Ті зайди посунули на схід, то почався розбрат із поляками. Із малими дітками ховалися в лозах, лісі, ровах. Бувало, по 2-3 дні не йшли на хутір. А як Червона Армія наступала, то забрали і мого Петра на фронт. Та недовго він воював – у Польщі загинув. І ото в 25 літ зосталася вдовою. Добре, що свекор допомагав, але після війни пішов жити до дочки», – пригадує ці страшні часи довгожителька.

Хата згоріла, ніде було голову прихилити. Спочаткуна хуторі Зацілунка, біля села Старовойтове, сільрада виділила оселю поляків. Потім стали ліквідовувати хутори, то перевезли їх у Римачі і дали, де жити. Через три роки ту ж хатину сама сільрада продала за 400 карбованців. Господар просто викинув речі Бісюків на вулицю і повісив замка.

«Три дні прожили на подвір’ї. А за що я могла купити своє житло?.. Було образливо, адже хоч би що-небудь вділили як вдові. Коли ж дочка пригнала корову, а новий власник і хліва зачинив, то хотілося кричати на весь світ. Катерині 8 літ, синові Дмитру 12, куди діватися? Знайшли прихисток у брата, який впустив до зими пожити у клуні, бо своя сім’я в хаті.

Якось зібрала Ганна 200 карбованців і біля Вишнева на хуторі Трильове купила помешкання з однією кімнатою, приєднаною до сарая. Так і жили там до 1956 року.

«Тут почали хутори зносити. Серед дня розкрили ми хату, розібрали і привезли в Бережці. Сяк-так склали та ще довгий час жили без вікон», – зі сльозами на очах розповідає Ганна Максимівна.

Коли в 1974 році пішла на пенсію, то отримала, як і більшість, 12 карбованців. Останніми роками вже легше стало: пільги має на світло, дрова.

«Та лише платили б ту пенсію та здоров’я Бог дав. А то поламала влітку ногу, то й позбулася секрету довголіття – праці».

Добре, що дівчата з клубу не забувають, навіть додому приходили вітати на день села. Не цураються бабусі троє онуків і троє правнуків. Донька постійно допомагає і доглядає стареньку матір.

«Якби ноги тримали, то можна і до сотні жити», − переконливо стверджує бережецька довгожителька.

Галина ВАЩУК

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024