Куснищанській школі – 150: як нині навчають освіті в селі

Всі ми родом з дитинства… та зі школи. Найкращі роки нашого життя проходять саме тут, залишаючи добрі та теплі спогади на завжди.

150 років – дата поважна, і багато що сталося за ці півтора століття в житті не лише школи у Куснищах, а й житті селян загалом. 40 років з них вчителює, а останні 15 – ще й керує школою Галина Володимирівна Гуменчук. Зателефонувавши до директорки напередодні я, колишній учень та випускник 2009 року Куснищанської школи питаю, чи пам’ятає вона мене, на що почув: «Аякже, пам’ятаю навіть за якою партою ти сидів у класі».

Говорили про сучасну освіту, справи шкільні та виклики, які стоять у цей складний час перед навчальними закладами.

Зі слів Галини Володимирівни, зараз бути керівником школи дуже важко, бо директор має бути і вчителем, і менеджером, і психологом, має знати тонкощі управлінської діяльності й розв'язувати проблеми й завгоспа, і вчителя, і керівника. Треба старатися бути універсальною людиною, адже потрібно організувати не тільки навчальний процес, а і господарську частину, і працювати з людьми.

Галина Гуменчук

– Від чого зараз залежить якісна освіта в школі?

Перш за все від бажання дітей отримувати знання та від контролю батьків. Адже вчительський колектив не змінився, багато з них мали переможців районних та обласних олімпіад. Вчителі наші вміють використовувати сучасні інноваційні технології під час навчання, вміють знайти підхід до дітей.

– Тобто, таке поняття, як «вчитель за покликанням» ще не вмерло?

– Ні, і більшість вчителів у нашій школі саме такі. Проте якісний показник знань учнів дуже знизився. А це все залежить від ставлення держави до освіти, погляду батьків на освіту. На превеликий жаль ВУЗи стали доступні тим, хто вчиться в школі на три-чотири бали. Інше питання – працевлаштованість після навчання: багато випускників з вищою освітою не можуть знайти місця роботи за спеціальністю або ж зарплатня, яку там отримають – мізерна, якої не вистачає на прожиття, тож їдуть на заробітки або ж стоять на ринках.

Читайте також: Куснищанські випускники 1959 року на шкільному фото

Ще одна, не менш важлива теперішня проблема – діти мають все. Про духовне мало хто задумується, а матеріальне – все мають. Багато дітей зараз відверто говорять, що поїдуть на заробітки після школи, тож навчання їм не є чимось таким важливим. Є в нас зараз такі учні у старших класах, які в 5-6 класі були відмінниками, а зараз вчаться на 5-6 балів. Батьки на заробітках, дітям часу приділяють мало і говорять, що ніякої освіти далі здобувати не потрібно, поїдеш на заробітки та й усе.

У нас нині з 294 учнів 26 відмінників (учні Нової української школи не оцінюються). В середньому виходить 10 відсотків. Це дуже мало для такої потужної школи, як Куснищанська.

Педагогічний колектив

– Чи відчуваються покращення від реформ у сфері освіти?

– Якщо чесно, то не надто відчутно великих змін. Проте, як відомо, жодна реформа не може дати моментального результату, часто від їх запроваджень повинно пройти чимало часу, не один рік, аби був певний результат і ми віримо, що позитивні зміни будуть.

Читайте також: Зустріч сонця куснищанських випускників на ретрофото

Але ми бачили проєкт нового базового навчального плану – мови про розвантаження немає. Розпочинаючи вже з п’ятого класу у дітей буде по сім уроків. Чи потрібно це? Вважаю, що базова школа повинна дати базові знання, а вже профільна – формувати учнів за спрямуваннями. Високі матерії школярам не потрібні, вони їх не можуть засвоїти. В результати виходить, що учні не можуть встигнути у всіх предметах і, відповідно, занизять свої знання. Я переконана, що з таким навантаженням на учнів рівень знань впаде ще нижче.

– З початком пандемії і впровадження дистанційного навчання успішність учнів погіршилася?

– Звичайно, і наша школа не єдина, це проблема майже всіх навчальних закладів країни. Однією з умов якісного дистанційного навчання є забезпечення інформаційною технікою. Потрібні комп’ютери, ноутбуки, а в більшості дітей є лиш смартфони. Якість Інтернету у нас теж дуже низька: вчора вдома працювала за комп’ютером, то зв'язок з Інтернетом зникав кілька разів. А якщо в хаті є кілька дітей, а засіб зв’язку лиш один. От і маємо ситуацію, що багато дітей просто не виходять на зв'язок, то про яке якісне навчання може бути мова?

– Вже 15 років, як ви є директором Куснищанської школи. Чи вдалося за цей час втілити в реальність всі задуми та плани?

Частину задуманого таки вдалося зробити. Багато зроблено для естетичного оформлення школи, для створення матеріальної бази. Є ще дуже багато задумів, зокрема щодо енергоощадження –  потрібно ще замінити частину старих дерев’яних вікон, покращити систему опалення. Хочеться, щоб було більше сучасного спортивного обладнання, облаштувати сучасний спортмайданчик, переобладнати їдальню… планів надзвичайно багато, проте ми обмежені у фінансуванні, тому не все вдається зробити. Тут, у Куснищах, я закінчувала школу, тут, можна сказати, моє єдине місце роботи, не рахуючи перший рік праці після інституту в Зачернеччі. Цьогоріч вже сорок років, як я працюю у цій школі. Тут вчилися мої діти, вчиться онук. І для своєї рідної школи завжди хочеться аби все найкраще.

– Як із забезпеченням Нової української школи?

В принципі, вистачає всього. Отримали і телевізори на класи, і ноутбуки. Діти сидять за новими шкільними партами, класи вчителі обладнали.

–Наостанок, слова привітань:

– З поважним ювілеєм школи вітаю всіх: учнів, батьків, випускників різних років, педагогів теперішніх та тих, хто на заслуженому відпочинку. Зі стін цього навчального закладу вийшло багато тих, які стали успішними в житті. Низько схиляю голову перед тими, хто нині навчає школярів, за їх нелегку працю, дякую працівникам техперсоналу різних років за те, що створювали комфорт у навчальному закладі. З ювілеєм рідної школи всіх нас.

Спілкувався Олександр ХОМІЧ.

Читайте також: 150 років тому в Куснищах відкрили церковнопарафіяльне училище

1

Такий вигляд навчальний заклад мав у 70-80-х рр. ХХ ст. Фото з архіву Василя Загури

1

Фото школи періоду 60-х років минулого століття. Зараз тут живе священик. Фото з архіву Василя Загури.

Куснищанська школа у 50-ті роки ХХ ст. Фото з архіву Василя Загури.

З історії

• В Куснищах про навчання дітей згадується вперше у документах за 1870 рік. Після царської реформи освіти в церковних звітах за цей рік згадується Куснищанське парафіяльне училище.
• У 1887 році школа стала церковнопарафіяльною і в ній навчалося 60 хлопчиків. Вона була однокласною з дворічним строком навчання. Заняття проводив псаломщик Григорій Теодорович. Найголовнішим предметом був Закон Божий.
• 1905 року в школі вже навчалося 140 хлопчиків та дівчаток.
• У 1911-1913 роках вчителем у школі був куснищанець Вихор Наум, а з початком Першої світової війни школа припинила роботу, бо і священник, і багато куснищан евакуювалися вглиб Росії.
• Коли село окупували австрійські війська, то в 1916 році, за рішенням Верховної шкільної ради, школу відкрили знову. Тепер навчання проводилося рідною українською мовою, а навчав грамоті український січовий стрілець, галичанин Юрко Пернерівський.
• Віднайти свідчення про існування школи в селі у 1919-1920 роках не вдалося, але відомо, що з приходом поляків на Волинь у 1921 році школа знову відчинила двері для дітей. Директором народної школи весь цей час до 1939 року був Микола Ренда. Його стараннями уряд дозволив відкрити у 1937 році дві початкові школи на хуторах Зджар та Кобилля. На той час у сільській школі було 304 учні, у Кобильській школі – 97, у школі хутора Зджар – 71 учень.
• З приходом радянської влади школа стала семирічною.
• В середині 90 років у Куснищах відкрили новозбудовану двоповерхову школу. Сьогодні у школі навчається 294 учні.

З книги В. Загури «Село Куснища».