«У вишиванні та квітах знаходжу натхнення та спокій», – Ганна Сачук

Кожен з нас у житті знаходить свою стихію – чи то у роботі, чи то в улюбленому занятті. Для Ганни Сачук із села Коцюри, що на Любомльщині, вишивання та квітникарство стали не лише улюбленими заняттями, а й відрадою для душі, де знаходить спокій та умиротворення.

Найперше, чим поцікавилася у жінки, це те, як же їй вдається суміщати керівну посаду (Ганна Василівна вже сім років обіймає посаду заступниці голови Любомльської районної ради) зі своїм хобі та, водночас, разом із чоловіком тримати чимале господарство. На це Ганна Василівна лише усміхнулася та відповіла: «Якщо мені подобаються квіти та вишивання – то я завжди знаходжу час для цих занять», пише газета «Новий погляд +».

Для неї це – не лише задоволення, а й можливість заспокоїти душу після важкого насиченого робочого дня. Бувало, в останні роки за вишиванням може сидіти допізна, чи серед ночі може встати та взятися за голку з ниткою, бо, зізнається, в таких роках і спати вже не дуже й хочеться… А ще ж треба обдумати, як вирішити ті чи інші робочі проблеми. От і допомагає в цьому вишивання. Іноді й на роботу доводилося йти, коли після ночі вишивання лише на декілька годин могла зімкнути очі.

Але не лише вишивкою захоплюється Ганна Сачук. Пригадує, як тільки після закінчення навчання у Луцькому училищі культури прийшла на роботу у клуб села Коцюри, загорілася бажанням створити гурток в’язання. Навчилася сама цьому заняттю за методиками популярного на той час жіночого журналу «Крестьянка», а вже за деякий час організувала гурток, куди залучила більше десятка учнів старших та молодших класів школи. За схемами з журналу навчилася в'язати дитячі сарафани, спіднички, кофтини, передавала свої уміння й дітям. Потім у тому ж таки журналі надибала на схеми вишивок, загорілася ще й  бажанням вишивати. Підтримала наміри Гани Сачук її друга мама – свекруха Євдокія Іванівна, котра стала її першою наставницею у вишивці. Починали з рушників, потім вишили з нею на мішковині два килими розміром 2Х3 метра, другий – 2Х1,5 метра. І це – навіть без схем! Пригадує, що вишили одного килима за декілька місяців, поки Ганна Василівна була у декретній відпустці.

Згодом до гуртка долучалося все більше людей, і не лише молоді, а й старшого покоління. От тоді вже зародилася ідея організувати у клубі вечорниці, а з виступами – театралізованим дійством, де відтворювали не лише українські звичаї та обряди, а й танцювали та співали, об'їздили більшість сіл Любомльського району. Слава про сільських артистів стала поштовхом для місцевої влади збудувати у селі новий клуб, тож у 1980-х роках в селі розпочалося його зведення. А його керівниця – Ганна Сачук – за свої досягнення у галузі культури отримала чимало грамот та відзнак, в тому числі й грамоту від самого Міністра культури України.

Разом з тим така активна культурна діяльність спонукала Ганну Сачук здобувати вищу освіту. Таким чином вона стала студенткою Рівненського державного інституту культури, який успішно закінчила за декілька років. Згодом активна діяльність жінки вийшла за межі культурної сфери, адже за її ініціативи в селі у 2006 році розпочалося будівництво церкви.

«Зібрала на вулиці біля клубу сходи селян, аби обговорити, чи треба у нашому селі зводити церкву. Вирішили, що таки варто, хоч було чимало скептиків, бо громада – маленька (трохи більше 300 жителів). Гроші на її будівництво шукали усією дружньою громадою, заручилися підтримкою місцевих підприємців – Івана Трохимука з братами Володимиром та Миколою, та Василя Петрука. Вони не лише дуже активно допомагали фінансово, а й курували саме зведення храму та внутрішні роботи. Церковне начиння також купували усією громадою. Згодом і священника знайшли – отця Віктора Суліка, котрий і до сьогодні править у сільській церкві. А перше богослужіння відбулося вже у 2008 році, – розповідає Ганна Сачук.

З Божою поміччю взялася Ганна Василівна разом із 80-річною свекрухою вишивати у церкву хоругви. Вишили їх за сім тижнів Великого посту, саме до сорокового дня, коли помер батько Ганни Василівни…

За благословення священника вишила жінка не лише хоругви, а й інші ікони, зокрема, для вінчання своїх двох внучок, використовуючи не лише нитки, а й бісер. Ретельно підбирала кольори, замовляючи їх у місцевих магазинах та Інтернеті. Сорочки для усіх внуків (до того ж по декілька, бо ж діти – ростуть!), доньок та зятів, для себе – блакитне плаття у ніжних рожевих вишиваних лілеях, рушники, картини – усе це стало результатом багаторічного захоплення жінки. Перейняли хист до вишивання й доньки – Світлана та Тетяна. Як і захоплення квітникарством.

Квітами обсаджений усе подвір’я жінки: не злічити, скільки тут троянд, лілій, хризантем, тюльпанів, гладіолусів та іншого квітучого дива. Виписує різнокольорові та сортові рослини в Інтернеті, купує на ринку та вирощує сама. А влітку, коли увесь квітник вкривається суцільним килимом із цвіту, не поїде на роботу, доки не огляне квітник, щоб подивитися, які нові квіти встигли розцвісти за день, що не була удома. У цьому знаходить умиротворення та сили на цілий день для своєї нелегкої управлінської роботи на благо району.

Ганна Василівна зізнається, що іноді важко справлятися з усією роботою, адже тримають удома чимале господарство (птицю, порося, корову), обробляючи майже два гектари поля. І вдячна, в першу чергу, за допомогу у господарюванні чоловікові та дітям, котрі в будь-яку хвилину готові приїхати разом із внуками та гуртом стати до важкої сільської роботи: робити сіно, садити та полоти буряки, копати картоплю. Вмовляли діти батьків продати корову, але побачивши, що це марна справа, зять на день народження подарував Ганні Василівні сучасного доїльного апарата!

Зараз Ганна Сачук довгими осінніми вечорами вишиває уже п’яту сорочку своєму онуку Артему чорними нитками на білому полотні. З любов'ю, молитвою робить кожен хрестик, бо ж зичить своїм найріднішим лише щасливої долі, а у вишиванні черпаючи натхнення для наступного насиченого подіями дня. Адже ж кидати активну громадську роботу найближчими роками не планує, оскільки на виборах жителі району доручили жінці представляти їхні інтереси у депутатському корпусі Ковельської районної ради.

Тож успіхів Вам!

Віта ШЕПЕЛЯ