Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Степан та Руслана Ковальчуки
Степан та Руслана Ковальчуки

Багатство і щастя родини зі Згоран – у десятьох дітях

18:05 01.12.2020
2694

В їхній невеликій сільській хатині ніколи не вщухають дитячі голоси, бо дітей тут – аж десятеро! І хоча старші три доньки унікального подружжя Руслани та Степана Ковальчуків із села Згорани уже вирушили у самостійне життя, та семеро молодших ніколи не дають нудьгувати батькам.

Невеличка сільська хатина, у якій лише веранда, кухня та дві кімнати, дихає затишком та чистотою. А господиня дому струнка та тендітна Руслана Ковальчук, в якій важко розпізнати маму десятьох дітей – привітно запрошує до хати. Боязко та з цікавістю виглядають з кімнати чотири пари дитячих очей: це середульші дівчатка повернулися зі школи. Для повного комплекту не вистачає трьох старших доньок та трьох молодших членів сімейства, котрі саме перебували у дитсадочку. Чи не уся увага дітей прикута до білого пухнастого котеняти, що вмостився спати на руках семирічної Олександри, пише газета «Новий погляд +».

Цікавлюся найперше, як в наш нелегкий час разом із чоловіком наважилися на десятьох діток?

«Ще дівчиною собі пообіцяла, що буду народжувати стільки дітей, скільки дасть Бог. Бо сама виросла у родині, де було шестеро дітей», розповідає Руслана.

Родом 38-річна жінка із села Омеяна Рівнеської області. Її перше заміжжя не було вдалим, тож не зважаючи на трьох доньок, котрі рік за роком з’являлися у пари, таки подала на розлучення з першим чоловіком. Зі Степаном, своїм теперішнім чоловіком, познайомилася, коли той приїжджав у їхнє село на заробітки. Дуже сподобалися один одному, тож через деякий час вирішили жити разом.

Степан одразу прийняв Анну, Віту та Діану за рідних. Та й вони, обділені батьківською увагою, через тиждень після одруження Руслани та Степана підійшли до нього та запитали, чи можуть вони його називати татом… Два роки подружжя прожило на Рівненщині, а потім вирішили перебратися у Згорани, звідки Степан був родом. І вже 10 років облаштовують свій побут у хатині, яка дісталася чоловікові у спадок від бабусі.

Рік за роком родина поповнювалася дітьми: п'ятьма доньками та двома синами, а останнім три роки тому на світ з'явився Станіслав. Він у родиніулюбленець.

Ранок багатодітної родини розпочинається близько сьомої години. І поки тато Степан порається по господарству, мама Руслана збирає чотирьох до школи, трьоху дитячий садочок. Жінка зізнається, що снідати діти не люблять, хіба зрідка попросять легкий сніданок. А вже у вихідні дні Руслані зранку доводиться постояти біля плити, аби нагодувати численне сімейство. А найбільше діти полюбляють домашню випічку, тому навіть на дні народження Руслана пече своїм дітлахам аж три торти!

І поки дві старші доньки Руслани перебувають у Польщі на заробітках, а ще одна – у Львові, допомагають батькам молодші. Помити посуд, поприбирати у хаті та постійно підтримувати порядок, доглянути молодших братиків та сестричку – обов'язок шестикласниці Надії та п'ятикласниці Насті. Вони обидві добре вчаться, тому частенько з уроками допомагають другокласниці Олександрі. А проконтролювати навчання доньокзавдання тата.

Особливо багато клопоту у подружжя весною та восени, коли доводиться орати, садити, сіяти, полоти, а також влітку, бо ж доводиться готуватися до зими: закривати варення, компоти, салати, огірки

«Ми ніколи з чоловіком не ділили роботу на жіночу та чоловічу. Скрізь стараємося допомогти один одному: якщо потрібно поїхати на город полоти – встаємо о п'ятій ранку і до восьмої ранку стараємося повернутися додому, поки діти прокинуться. Якщо треба – допомагає мені робити закрутки на зиму, бо ж одних компотів йде більше ста трилітрових банок», ділиться Руслана.

Як тільки видається вільна година – жінка біжить до своїх квітів. Насадила, насіяла їх де тільки можна: попід вікнами хати, біля гойдалки та паркану, і, звісно, у квітнику. Зізнається, що як тільки йде на ринокобов'язково мусить повернутися з якимось насінням чи розсадою нових квітів. А потім, коли усе рясно цвіте, не відмовляє собі у задоволенні побалувати сусідів та рідних пишними букетами.

Зараз родина тримає у своєму господарстві корову, порося та птицю, обробляє майже 60 соток городу, тому влітку часто доводиться брати на поле найменших помічників.

«Бувало, що я полю цибулю, а малі за мною виривають її і акуратно складають у купку», з усмішкою на устах розповідає Руслана.

Поки що будівництво нового будинку родина не планує, адже коштів, які раніше заробляв Степан, працюючи кочегаром у санаторії «Згорани», соціальної допомоги та допомоги, що виплачують при народженні дитини, вистачає лише на прожиття та деякі косметичні ремонтні роботи в старенькій хатині, облаштування побуту. Від сільської ради допомоги, каже Руслана, нема. Хіба що звідти просили прийти написати заяву на виділення дров. Двічі писали ці заяви, але дров так і нема.

Жінка бідкається, що поки чоловік стоїть на обліку у центрі зайнятості, доти й будуть нараховувати соціальну допомогу. Знайти ж роботу в селітеж проблема. Та й залишати дружину з дітьми навіть для того, аби здобути якийсь фах на курсах, що пропонує служба зайнятості, теж не виходить.

Наразі ж тільки зібрати усіх лише до школи в родини йде чималенька сума, хоч не звикла купувати дітям дорогого одягу та взуття. Портфелі, зошити та книжки, інше шкільне приладдя, спортивні костюми, колготи та спідниці, блузки та верхній одяг, самого взуття по дві пари кожній школярці з теперішніми цінами трансформуються у чималі суми. Буває, що одяг, котрий став малим для старших, доношують молодші, та все ж дівчатка ростуть та й одягатися хочуть не гірше, ніж їхні ровесниці. А ще ж кошти на харчування в шкільній їдальні треба давати щодня...

Та хоч і важко родині матеріально, проте переконані, що головне в сім'їлюбов, злагода та здоров’я дітей, тож щодня тішаться своїми красунями-дівчатками та маленькими синами, бо в вони – таки і є найбільше багатство!






Віта ШЕПЕЛЯ

Коментарі
Загрузка...
25 січня
Вчора
23.01.2021
22.01.2021
21.01.2021
20.01.2021
19.01.2021