«А Богдана – спеціалістка з ремонту бульдозерів»: у Згоранах живе сім'я механізаторів

24 Жовтня 2020, 11:54

8542

На охайному подвір’ї Володимира та Тамари Згоранців зі Згоран нас зустрічає господар зі своїми дітьми – сьогодні свій робочий день вони розпочнуть на годинку пізніше.

На території стоїть будівельний каток, якого експлуатують у будівництві доріг, екскаватор. «Катка, приміром, привезли на ремонт з Тернополя, – говорить Володимир. – Ось двигун від екскаватора. Це наш хліб, ремонтом двигунів ми заробляємо на життя».

Про це пише Наше життя.

Машина-всюдихід побувала на морі

Господар показує нам власноруч створеного всюдихода: «Якось діти хотіли мати квадроцикла. Говорю, що нам квадроцикл, зробімо якусь всюдихідну машину. Знайшли та придбали у Бірках «Волинянку»-амфібію. Коли зрозуміли, що вона вже не попливе – стали вдосконалювати авто, аби ним можна було пробратися по будь-якому бездоріжжю. Встановили японського дизельного двигуна від трактора «Kubota». Розхід палива – один літр в годину. Щоб авто поїхало, на запчастини потратили тисячу гривень. Також вдосконалили систему: коли міняють на їх двигуни і виходить, що вони погано їдуть, оскільки залегкий маховик. Ми тут зробили експеримент, зваривши два маховики до купи, й авто поїхало значно краще та стало брати менше палива. Робили авто минулої зими, практично по ночах». Шкода, на практиці не вдалося побачити, оскільки за день до нашого візиту в двигуні пропав тиск і його якраз ремонтують. Пан Володимир думає, що причина в соленій воді, яка потрапила в середину, оскільки авто брали із собою на море, де тестували його у бездоріжжі морським краєм. Після ремонту планують поставити на гусениці, які чекають своєї черги у гаражі.

Вулики і кавуни

У садку стоять вулики. Проте, вже небагато, раніше сім’я мала їх більше, а зараз на все часу не вистачає. Раніше мали велику пасіку, вулики вивозили на різні культури. Не так давно продали в Житомирську область. «Їхали в дорозі цілу ніч, над ранок прибули до покупця-депутата, коли вже бджолам потрібно було вилітати на працю. Депутат трапився не зовсім обізнаний в бджільництві, говорить: тут у мене ставок де бджоли питимуть воду, тут верба, вони будуть сушитися на дереві – випускай їх. Говорю: як тут? Це небезпечно, їдемо в поле, а він ні – випускай. Зрештою, кажу, за наслідки я не відповідаю, випустили з одного вулика – його кілька бджіл вжалили – пішов одягнув скафандра, ніби в космос зібрався. Стали випускати з інших вуликів. Над нами просто хмара з бджіл, вони покусали курей, собаку, що довелося ветеринара викликати. Ми забрали гроші й поїхали, чим закінчилася історія і чи він нині займається пасікою – невідомо.

Показує Володимир і грядку з кавунів та солодких динь, які вирощують вже кілька років. Площу вкривають найдешевшою чорною плівкою, а в прорізані отвори висаджують саджанці динь та кавунів. Виростають за сезон не менші, аніж купити в магазині, 10-15 кілограмів. Навіть на ринок раніше вивозили, проте люди не вірять, що це домашні, говорять, що це вони «не наші» або чимось наколоті. Словом, бізнес не пішов (хоча смак у кавуна, який господар нам дав із собою нічим не гірший за той, який нам привозять з півдня. В нашій редакції всі сказали що він смакує навіть краще…можливо тому, що свій, вирощений на рідній землі).

Донька-механік

Коли господар дому відкрив нам гараж, аби показати де вони проводять цілі дні, до нас прибігла донька Володимира: «Знайомтеся, це Богдана, вона в гаражі працює разом з нами». Чесно кажучи, у нас, журналістів, після цих слів відібрало мову. Нечасто в районі дівчину чи жінку побачиш за кермом трактора, а тут вона крутить величезні двигуни. Як говорить батько, їм трьом із донькою та старшим сином зручно та легше працювати. Богдана й купує всі двигуни, спеціалізується на ремонті бульдозерної техніки.

Був цікавий випадок: років шість тому, коли Богдані було 14 років, приїхали туристи з Німеччини, які їхали на Швацькі озера на джипі. В дорозі відвалився кенгурятник (передній захист бампера). Сільський голова, якого вони знайшли, направив їх до Згоранців, батька Володимира тоді не було вдома й Богдана винесла їм зварювальний апарат – беріть зварюйте. Двометрові дядьки говорять, що не вміють. Тоді Богдана натягла на очі маску й сама приварила їм кенгурятника. Тоді її знімали на телефони, адже такого раніше не бачили, щоб мила дівчинка вміла робити по-справжньому чоловічу роботу.

Богдана також гарно малює та створює прекрасні роботи за допомогою ниток. А ще грає у КВН, тільки у вівторок повернулася із Затоки, де з командою зі Згоран «Драйв» на фестивалі «Жарт-Птиця 2020» завоювали перше місце.

Менший Тимофій має власну майстерню де експериментує, поки що, із дитячою технікою, проте впевнені, що за кілька років буде поміч батькові та сестрі з братом у гаражі, де лагодять велику техніку. Десятилітній Богдан, коли ще мав 7 років, вже брав до рук сварку й зварював метал. За цей час досвіду у цій справі додалося.

Вимощували дороги за дарма

Привезли якось на ремонт ЗІЛ, потрібно було поміняти балони з метану на пропан. Балони були повністю заправлені, а щоб їх міняти, потрібно було газ випустити. Володимир звернувся до голови, мовляв, давайте щось зробимо для села, все одно ж доведеться випускати газ. Приїздили з екологічної служби з Шацька і дозволили вимостити дорогу. Тоді ми цілий день возили землю і ще газ випускали цілу ніч, бо половина залишилася.

Морський трофей

Незадовго до нашого візиту сім’я повернулася з моря, де відпочинок також поєднали з роботою – і там ремонтували техніку. Звідти й привезли цінний трофей. Відпочивали неподалік міста Татарбунари в Одеській області в наметі майже місяць, на самому березі моря. Берег пустий, немає звалу людей, як на Світязі, приміром, або на курортах відомих.

«Що може бути краще? За кілометр від берега в морі пірнали за рапанами, мідіями, і натрапили на…якір, який лежав на шестиметровій глибині. Попливли витягати його з моря всі крім дружини Тамари й найменшенької дочки, яка плакала на березі, що її не взяли із собою. До берега тягли його дві години.

З мідій, які залипли на якір, зварили цілу каструлю, а якір лежав день під наметом. За день він моментально став вкриватися іржею, і ми його затягли у воду на метрів двадцять. Вночі мене будить дружина, каже, що хтось ходить біля намету, відповідаю, що то, мабуть, рибалки, проте вийшов подивитися. Дивлюся – наш якір вже завантажили на джип. Підбіг, кажу хлопці, це наш якір, що ви робите. Вони відповідають що з екології. Але при чім тут якір, я його з п’ятьма дітьми витягнув з моря. Кажу, якщо у вас вистачить совісті його забрати, то забирайте.

Аж тут з намету вибігає Богдана й відразу: «Тату, ви даєте, а я не віддам, я його теж витягала з моря». Донька, поки я з цими чоловіками говорив, вскочила в амфібію, вночі без фар під’їхала, зачепилася тросом за якір і зсунула з їхнього джипу. Тепер чорноморський якір стоїть у Згоранах», – розповідає Володимир.