«Для мене усі діти – мов рідні», - вихователька Любомльського дитсадка Алла Білоус

Найбільш безтурботним періодом чи не для кожного з нас є дитячі роки. І одні з найяскравіших спогадів асоціюються із дитячим садочком, де зустрічаєш перших друзів, а вихователі стають для тебе другою мамою.

Більше 30 років віддає своє тепло і турботу не одному поколінню дітей вихователька дитсадка №2 міста Любомль Алла Білоус. Зустрітися для розмови із жінкою вдалося на подвір’ї дошкільного закладу, адже у зв'язку з карантинними обмеженнями вхід до груп суворо обмежений для сторонніх відвідувачів, пише газета «Новий погляд +».

Щира усмішка, лагідні очі, приємний голос – і стає чітко зрозуміло, чому саме до Алли Степанівни «тягне» її маленьких вихованців. А коли запитала, чому вона вирішила стати вихователькою – очі моєї співрозмовниці засвітилися особливими вогниками, а в голосі з’явилися нотки тепла, коли почала розповідати про свою роботу.

«Я себе просто не уявляла в іншій професії, бо дуже любила діток, і скільки себе пам’ятаю, завжди чомусь тягнуло до їх, до галасливої дитячої юрби на вулиці. Можливо, на вибір професії вплинуло й те, що мої батьки були педагогами, а я – єдиною дитиною в сім’ї, яку завжди тягнуло до дітей, до друзів», – пригадує жінка. 

Проживала родина у селі Гупали, де батько був директором школи, мама – вчителькою російської мови і літератури. Після 8 класу вступила на навчання у Володимир-Волинське педагогічне училище, і з 1989 року першим її місцем роботи молодої виховательки став Любомльський дитсадок №2, де й працює донині.

«Пам’ятаю, що в цьому ж дитсадку проходила практику. Але зовсім інші відчуття були в перший день моєї офіційної роботи тут: бо одна справа – коли за твоєю спиною – досвідчений вихователь, а інша – коли ти сама несеш відповідальність за 30 дітей. Це були змішані відчуття страху, переживання, осмислення великої відповідальності за дітей», – ділиться спогадами Алла Степанівна.

Перші вихованці Алли Білоус – тепер уже дорослі, та водять у дитсадок до улюбленої виховательки своїх дітей. 

«Коли прийшла на роботу, то першими моїми вихованцями були діти підготовчої групи, яких треба було навчити букв, цифр, рахувати. Переживала, бо тоді в групі мала аж 32 дітей, і до кожного треба було знайти підхід. Багатьох з них я дуже добре пам'ятаю: Вітя Карпунь, Саша Вегера, Юля Остапчук…», – каже вихователька.

Першими наставниками для молодої спеціалістки були завідувачка Ніна Миколаївна Зданевич, методистка Валентина Гирикович, котрі допомагали, підтримували, радили, підказували. А вже тепер, через 30 років, до Алли Степанівни за допомогою та порадою звертаються її молодші колеги.

Сповнена молодості та енергії, випускниця училища прагнула зробити перебування діток у садочку цікавим та змістовним, організовувала різні виховні заняття, розважальні ігри. Ні хвилини не сиділа на місці!  Звісно, зізнається у розмові, спочатку було важко, адже переживала, щоб дітям справді було комфортно у дитсадку, щоб отримали певні знання, навчилися товаришувати, цінувати родину та друзів, були добрими та щирими!

«Найважче в роботі – зробити так, аби діти щодня з радістю хотіли йти до нас, зацікавити їх, згуртувати їх у команду, зробити з них справжній дружній колектив, прищепити їм відчуття любові, поваги, взаємодопомоги. Одного разу на занятті запитала у діток, чому вони люблять маму. У відповідь почула: за те, що вона їм купує іграшки, солодощі. Пояснюю, що так не повинно бути, адже своїх батьків, братиків та сестричок ми повинні любити просто за те, що вони – найрідніші для нас люди», – розповідає вихователька.

Дитсадок для Алли Білоус – це перш за все діти. «Бо якою б втомленою чи з яким би поганим настроєм не прийшла на роботу (бо ж усяке в житті буває), але коли переступаєш поріг групи, а діти налітають на тебе гамірною зграєю, обіймають тебе і щиро запитують: «А що ми будемо сьогодні робити?» – і всі проблеми забуваються, відходять на задній план», – каже жінка.

Діти вже звикли, що щодня займаюся якоюсь новою справою, граються в різні ігри, а разом з тим – пізнають навколишній світ. Як зізнається Алла Степанівна, діти постійно спонукають до творчості, різноманіття, вони не дадуть постояти чи посидіти на місці, тримають в тонусі, у русі. Разом з тим завдання вихователів – виховати в них найкращі людські якості, навчити співчувати та допомагати, зростати добрими та чуйними, готовими комусь віддати частинку себе.

«Для мене усі діти – хороші. Хоча на когось мусиш більшу увагу звертати, особливо на бешкетників. Часто, коли діти біжать до тебе із проблемою, питаєш: що, доцю або синочку… Вони усі для мене – мов рідні діти», – зізнається жінка.

Мимоволі задаю виховательці питання: колишні і сучасні діти відрізняються?

«Так, звісно.Сучасні діти – більш рухливі, вони не мають комплексів. Ще років 30 тому діти були більш слухняними, боязливими, скромними, більше чули вихователя. Сучасних дітей треба більше тримати в полі зору. Звісно, на поведінку дітей  впливають  мультики, гаджети, телефони…. Хоча сучасні діти – більш комунікабельні. Вони не бояться, хоча, думаю, з однієї сторони це добре, бо таким чином вони легше вливаються в колектив, у сучасне середовище, швидше знаходить друзів, та, зрештою, себе в цьому світі. Не можна сказати, що вони – гірші. Вони просто інакші», - ділиться думками Алла Степанівна.

Міцною підтримкою в нелегкій роботі є родина: двоє дітей – сина та доньки, а також чоловік. Для жінки це середовище, де добре, затишно і тепло.

За понад 30 років роботи став другою домівкою, а колеги - надійними подругами, до яких можна прийти за підтримкою, порадою.

Відмічає Алла Білоус і те, що за роки її роботи значні зміни в дитсадку. У групах – затишно, комфортно і гарно, і левова частка цієї заслуги – батьків вихованців, котрі розуміють проблеми дошкільних навчальних закладів та допомагають їх вирішувати.

А напередодні свята – Дня дошкільника, який відзначатимуть у неділю, 27 вересня, ми вітаємо усіх вихователів та зичимо, щоб очі їхніх маленьких вихованців завше світилися радістю, а щирі їхні усмішки додавали наснаги для роботи!

1

Віта ШЕПЕЛЯ