Живе для сімї, працює для людей: Володимиру Дибелю – 60

06 Серпня 2020, 20:00
Гендиректор КНП «Любомльське ТМО Любомльської районної ради» відзначив ювілей 2480
Гендиректор КНП «Любомльське ТМО Любомльської районної ради» відзначив ювілей

Свого часу він приїхав на Волинь, щойно закінчивши медичний інститут у Чернівцях. Думав, що на два-три роки, бо направду не уявляв себе і майбутньої кар’єри  за межами Буковини і без рідної альма-матер. Втім, виявилося, що на все життя. Край синіх озер дав йому все, що потрібно людині, яка не пливе інертно за течією, а безупину сіє і збирає урожай: сім’ю, добротний дім, улюблену роботу, успіх і визнання.

Володимиру Дибелю, заслуженому лікарю України, генеральному директору КНП «Любомльське ТМО Любомльської районної ради», 4 серпня виповнилося 60 років, – пише газета «Новий погляд+».

Результати його професійної діяльності вражають, ними з вдячністю користатиметься не одне покоління мешканців Любомльщини і Шаччини. Проте нашу розмову Володимир Юрійович починає не з перерахування власних здобутків, а з розповіді про батьків, простих трудівників села із Прикарпаття, котрим завдячує ясним розумом, вмінням досягати цілей, бажанням бути корисним для людей. Гортаючи альбом з фотографіями, він рівним, спокійним голосом розповідає як про 94-річного батька (мама уже відійшла у вічність), так і про всіх міністрів охорони здоров’я незалежної України, з якими був знайомий особисто. Про проблемну, дороговартісну добудову лікарні, в яку ніхто, окрім нього, не вірив, – і красу зведеного з його ініціативи величного храму. Про мільйони з Європи на оснащення медичного закладу – і адресну допомогу хворому, який мало не втратив  надію на життя.


 

Та про все по порядку… Малою батьківщиною Володимира Дибеля є село Рожнів Івано-Франківської області, де ріс разом з сестрою і братом. В дитинстві він часто хворів на пневмонію, і згодом настільки зацікавився лікувальними моментами, що вирішив стати медиком. Після закінчення школи вступив до Коломийського медучилища. Далі була служба в армії і перша, на жаль, невдала спроба вступу до вишу. Та юнак і не думав відступати, рік провчився на підготовчому відділенні навчального закладу і вже наступного, 1983 року, став студентом лікувального факультету Чернівецького медінституту.


 

 

«До речі, саме на цьому відділенні я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Русланою Євгенівною. Вона, як і я, була зарахована на навчання до інституту. Думаю, це було кохання з першого погляду, бо з цього часу ми з нею не розлучалися. Зустрічалися більше року і на другому курсі побралися. Незабаром у нашій студентській сім’ї народилася донька  Оксана. Поки ми були на парах, її доглядали чергові по гуртожитку, а згодом знайшли для нашої первісточки няню», – з усмішкою згадує про ці часи Володимир Юрійович.

В молоді роки
В молоді роки

 

Навчання подарувало йому і перший управлінський досвід – майбутнього медика, активного й цілеспрямованого, обрали головою студентського профкому медінституту. На семінарі з участю голів профспілкових організацій у Тольятті Володимир Дибель був єдиним студентом з України на цій посаді, решта всі – викладачі. Вже тоді він чудово, на рівні з досвідченими фахівцями, справлявся з обов’язками і вирішував проблемні питання.

«Коли на проходження інтернатури мене направили в Нововолинську медсанчастину, я думав, що це тимчасово. І всерйоз планував повернутися до Чернівців. Я не знав, що саме тоді Волинь забирає мене, аби нікуди більше не відпустити. Тепер я вдячний за це долі і Богові, бо цей край став для мене рідним і відкрив чудові можливості для розвитку», – зізнається Володимир Юрійович.

Згодом молодий дипломований лікар отримав посаду начальника з медичної частини в санаторії «Лісова пісня», через деякий час  – лікаря-отоларинголога. Також довелося працювати заступником директора пансіонату «Шацькі озера».


 

Новий, не схожий на всі попередні і найбільш відповідальний період діяльності стартував з 2004 року, коли Володимира Дибеля призначили на посаду директора Любомльської центральної районної лікарні, а незабаром – ТМО  Любомльського та Шацького районів.

 «Тодішній голова Волинської ОДА Борис Клімчук говорив про будівництво в Шацьку амбулаторії, але ми з очільником РДА наполягали на тому, що в курортному селищі повинна функціонувати повноцінна лікарня. І він нас почув. Ми віднайшли немалі гроші на будівництво, і незабаром шачани отримали нове, сучасне приміщення замість старого та аварійного», – згадує генеральний директор.


 

І хоча Шацька лікарня через деякий час вийшла з об’єднання, втім, новозбудованим медичним закладом, новітнім устаткуванням та висококваліфікованими кадрами нинішнє керівництво завдячує саме Володимиру Юрійовичу і його команді.

На початку своєї кар’єри  Володимир Дибель посилено займався лікарською практикою, проте ті нестерпні умови, в яких доводилося працювати любомльським медикам і проходити лікування пацієнтам, змусили кардинально змінити підхід до роботи.

«Я тоді поставив перед собою питання руба: або практикую, незважаючи ні на що, або добудовую лікарню. І обрав друге. Приміщення медичного закладу: поліклініки і стаціонарних відділень з 1987 року стояли в Любомлі мертвими довгобудами і поступово руйнувалися. В те, що я їх добудую, не вірив ніхто. Втім, у 2006-у ми відкрили нову поліклініку, в 2009-у – хірургічне відділення, в 2012-у – терапевтичне», – констатує факти генеральний директор.


 

Далі лікарня виграла міжнародний проєкт, і на 1,5 мільйона євро закупила новітнє лікувальне та діагностичне устаткування. Зараз усі палати в КНП «Любомльське ТМО Любомльської районної ради» – з усіма зручностями, новими меблями, гарячою водою. В пологовому відділенні – ідеальні умови для породіль, реанімаційне – оснащене найновішою апаратурою, інфекційне – апаратами ШВЛ, а в хірургії роблять унікальні як на районну лікарню операції. Окрім того, в медзакладі функціонує потужна лабораторія, великий автопарк, а головне, що висококваліфіковані медики надають якісні послуги і вчасно отримують зарплату.


 

Володимир Юрійович зізнається: нинішній його стан є результатом виснажливої багаторічної праці. На сьогодні КНП «Любомльське ТМО Любомльської районної ради» – це сучасний, передовий, пацієнто-орієнтований заклад із професійною командою однодумців, які турбуються про здоров’я та довголіття мешканців Любомльщини і Шаччини.

Володимир Юрійович у робочому кабінеті
Володимир Юрійович у робочому кабінеті

 

Керівнику і зараз доводиться багато планувати, шукати, добиватися, контролювати, словом, займатися рутинною роботою. Бо в  його амбітних планах – проведення реконструкції приймального відділення, перекриття даху поліклініки, утеплення всіх приміщень лікарні, закупівля транспорту для перевезення персоналу, придбання фіброгастроскопа, кисневих концентраторів, комп’ютерного томографа, ще одного апарата ШВЛ тощо.

У 2009 році Володимир Дибель отримав диплом національної академії державного управління при президентові України, здобувши освітній ступінь магістра. Керівнику і успішному менеджеру це додало ще більшої впевненості в роботі, а здобуті знання стали в нагоді при здійсненні ефективного управління. Цього ж року сталася ще одна важлива подія у його житті – генеральному директору присвоїли звання заслуженого лікаря України. Визнання на державному рівні стало для Володимира Юрійовича достойною винагородою за самовіддану діяльність у сфері медицини і її високі результати.

Володимир Дибель отримав диплом національної академії державного управління при президентові України, здобувши освітній ступінь магістра
Володимир Дибель отримав диплом національної академії державного управління при президентові України, здобувши освітній ступінь магістра

 

Ювіляр буквально живе своєю роботою, проте на наступне моє запитання відповідає не задумуючись: «В моєму житті на першому місці завжди була і є сім’я». Дружина Руслана Євгенівна, доньки Оксана і Олена, а зараз зяті Сергій та Андрій і троє внуків: Андрійко, Злата і маленький Марк – це його найбільше багатство і гордість, сенс усіх справ, починань і впевненість у завтрашньому дні.

Та навіть вдома Володимир Юрійович не може відмежуватися від медицини, бо дружина – директорка санаторію «Лісова пісня», за спеціальністю – лікарка-терапевтка, Оксана працює в Луцькій міській лікарні кардіологом, Олена – аспірантка медичного вишу. «Дуже їх усіх люблю», – так скупо, по-чоловічому, але глибоко й щиро описує ювіляр свої почуття до найрідніших.

Попри зайнятість на роботі, Володимир Дибель завжди знаходить час для спілкування з ними, спільних справ і відпочинку. А ще ніколи не лишає поза своєю увагою прохання ближніх про допомогу. Земляки знають, що людина, яка ініціювала будівництво храму на лікарняному подвір’ї і звела каплицю біля власного будинку, ніколи не відмовить у підтримці. «Возлюби ближнього свого, як самого себе…» – ця Божа заповідь назавжди закарбувалася в його пам’яті і дивним чином дарує сили й можливості творити добро.

Біля храму
Біля храму

 

Про свою благодійність Володимир Юрійович розповідає неохоче, каже, фінансово допомагає людям у боротьбі з хворобами, в ліквідації наслідків стихійних лих та при інших потребах не для слави, а заради самих ближніх. Правда, нещодавню справу добра йому не вдалося приховати – вона вражала масштабом, тому набула широкого розголосу в усій області. Як депутат Волинської обласної ради Володимир Дибель посприяв тому, аби з Міністерства охорони здоров’я виділили 65 тисяч євро для пересадки донорської нирки жителю села Мельники. На сьогодні гроші на трансплантацію уже перераховані на рахунок Гомельської лікарні Білорусі, а сам хворий пройшов обстеження і чекає на операцію, при цьому досі не вірить, що це диво-дивне відбувається саме з ним.


 

Ділові якості, підприємливість, відповідальність, небайдужість, вміння налагоджувати контакти з людьми, домовлятися, виконувати свої обіцянки і впевнено йти до мети – про ці риси генерального директора лікарні добре знають жителі Любомльщини, тому вдруге довірили йому представляти свої інтереси в Волинській обласній раді.

«Я не політик, але вважаю своїм обов’язком розвивати сферу охорони здоров’я на території району. Депутатство дало мені чудову можливість впродовж років залучати на розбудову медицини потужний фінансовий ресурс з обласного і державного бюджету. Без мандату, без підтримки  депутатського корпусу і, звичайно, моїх підлеглих і жителів району не було б нічого того, про що ми з вами говорили. Якщо хочеш щось змінити, бери на себе відповідальність і працюй. Інших варіантів просто не існує», – наголошує Володимир Юрійович.

Наостанок нашої розмови ювіляр усміхнувся і промовив: «Одним словом, 60 років я прожив недаремно!». В тоні його голосу – умиротвореність і почуття гордості за щедрі плоди своєї діяльності. Вступаючи в новий життєвий етап, Володимир Дибель чітко знає, над чим буде працювати, на які цінності орієнтуватися, що реалізовувати. Він прагматик, людина руху, дії, конкретних справ, яка все робить з точки зору доцільності і користі для ближнього. Так було, є і буде, бо в цьому – сенс його життя.

З ювілеєм!

Донька Оксана з сім'єю
Донька Оксана з сім'єю

Доньки Оксана і Олена з сім'ями
Доньки Оксана і Олена з сім'ями

Щасливі дідусь і бабуся з внуками  Златою та Андрійком
Щасливі дідусь і бабуся з внуками Златою та Андрійком

Донька Олена з чоловіком Андрієм
Донька Олена з чоловіком Андрієм

Щаслива пара
Щаслива пара

 

Мирослава ЦЮП’ЯХ

 

 

Коментарі
19 Серпня 2020, 23:13
16 аптек, дачі, й непрацюючі медсестри це тільки кришти чим виділяється дана персона
Коментар
19/03/2024 Вівторок
19.03.2024
18.03.2024