Понад півстоліття прожили в парі Тихін та Олена Антонюки із Вишнева

30 Вересня 2016, 16:25
1836

30 вересня 1955 року молоде подружжя Тихін та Олена Антонюки поєднали свої серця та дали клятву вірності перед Богом. Ось уже понад шість десятків літ вони в радості і в горі підтримують одне одного та є найстарішою парою Вишнева.

– Всього вистачало: і добре інколи, і гірше, але як весело було, не те, що зараз. От молодь пішла! Із самого ранку в магазині пиво п'ють, а як говорять! Забули зовсім про мораль і культуру, – скаржиться бабуся Олена, а дідусь починає розповідати, як весело гуляли весілля під гармошку, як кіньми на підводах їхали, яких обрядів дотримувалися, а які вечорниці були!

За хорошими спогадами пригадуються і лихі. Під час Великої Вітчизняної війни, у 1943 році, німці спалили поїзд із солдатами між Коцюрами й Вишневом і на попелище перетворили найближчі хутори. Не було де й голови прихилити.

– Перші роки жили у землянці, то мусили загату з листя робити – так захищали стіни від морозу. Такий собачий холод був, що картошка замерзала, а як ранками прокидалися, снігу у прибудовці – не пройти. В таких умовах народився первісток Миколка. І не хворів ніколи, а тепер молодь зовсім слабка та квола. Люди скаржаться на умови життя, хоч і в якому комфорті зараз живуть, – роздумує старенька й далі порається у кухні.

Тим часом тихенько запитую дідуся, коли познайомилися і чим в око впала майбутня дружина.

– Коли парубкували, то ходили до коцюрівського клубу на танці, там і вподобав свою Олену. Більше ніде такої не зустрічав. От і побралися швиденько, діло ж молоде, – усміхається кутиками вуст дідусь.

Після одруження потрібно було думати про те, як заробити гроші. Тихін Мартинович працював на лісозаготівлі, згодом шофером у ДЕУ (25 років), ще через трохи влаштувався на комбікормовий завод.

Олена Федорівна у колгоспі дояркою була. Платили мало, потім трохи зерна давали на трудодні, а у 1947 році прийшли «совєти», то все позабирали: коні, реманент. За хлібом звечора черги були. Батько Тихона Мартиновича не написав заяви у колгосп, то змушували сім кілометрів гонити корів на пашу. Мало-помалу копіткою працею у 1961 році звели вже свою хату, в якій проживають і досі. Народили донечку Людмилу.

– Тримаємо невелику господарку: свинку, курочки, а який співучий півник! – розповідають обоє.

– Ну, от не можу сидіти склавши руки. Поки ходжу, то і доглядаю грядочки, квіточки саджу, – пояснює бабця Олена і гладить риже котеня.

– А я згадую минуле: як колись цікаво було, от як любили бігати босі по льодові, бавитися у різні ігри, щоб здоровими бути, – додає дідусь.

Журяться обоє, що онуки (Олег, Наташа, Сергій, Катя) не подарували їм ще правнучків. Хочуть усіх попарувати.

А я ж вирішила випитати секрет їхнього сімейного життя.

– От як ті два півники: почубляться й порозходяться, так і ми – посваримося, обернулися і через годинку говоримо, – зауважує сім’янин зі стажем дідусь Тихін.

– Ой дитинко, я так дивуюся теперішнім парам: не встигнуть і року пожити, а вже розлучаються. Не вміють уступати, інколи і змовчати потрібно. А ми допомагаємо, поважаємо один одного, то й прожили в парі стільки літ! – додає бабуся Олена.

На питання, чи швидко час промайнув, обоє хитають головами, сумно посміхаючись, зізнаються:

– Ще тільки весна була, а вже – осінь. Не віриться, що вже більше 60 літ живемо разом

– Душа болить за хлопців, які в зоні АТО, дивимося новини і не можемо повірити, що знову війна, гинуть чиїсь діти, батьки, чоловіки. Серце крається, – зауважують обоє.

Бажаємо вам жити у добрім здоров'ї і злагоді, одружити внуків та дочекатися правнуків. Мирного неба над головою та многая літа!

1

Аліна ДЕНИСОВЕЦЬ,

студентка ІІ курсу НПУ ім. М.П. Драгоманова

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39