Волонтерство як життя, або Чому любомльських активістів чекають на фронті
З 2014 року, відколи росія напала на Україну, а частина Донецької та Луганської областей стали зоною бойових дій, де відстоювали нашу територіальну цілісність чимало бійців з Любомля, багато хто у своїх населених пунктах започаткував волонтерський рух, який активно допомагав бійцям на фронті.
Не залишились осторонь і любомльчани.
«Ми просто не могли бути байдужими до того, що в країні розпочалась війна, пригадує в розмові події восьмирічної давнини відомий волонтер, любомльчанин Андрій Дем’янчук. – Згадайте, в якому стані тоді була наша армія: ні форми, ні зброї, ні харчів… Потреби в бійців були в елементарних речах. А найгірше – гинули наші хлопці. Мабуть, найбільшим поштовхом до волонтерства стала смерть нашого близького друга, родича, знайомого Анатолія Федчишина, який загинув під Іловайськом у серпні 2014 року».
В ті місяці в Любомлі сформувалась потужна волонтерська команда, кістяком якої стали Андрій Дем’янчук, Марія Мед, Катерина Мокренко, Ярослав Савосюк, Олександр Положевець та багато інших жителів Любомльського краю. А з початком повномасштабного вторгнення відновити її діяльність вдалося фактично за один день.
«24 лютого я вивіз своїх рідних за кордон, а 25 лютого вже стояв на площі в Любомлі та приймав допомогу. Одразу завантажили нею один бус, протягом дня – другий бус, винайняли складське приміщення для базування гуманітарної допомоги, а вже 27 лютого ми вже виїхали на Київ, – розповідає Андрій. – І коли туди ми везли гуманітарну допомогу населенню, то назад – евакуйовували людей з-під Києва, Бородянки, Бучі, Ірпеня. Пам’ятаю, як одного разу в бус втиснулося аж 29 людей, їхали майже стоячи. Бо ж не кинеш їх, коли в колеса летять снаряди… І так їздили ми через день, а людей відправляли на Польщу, Німеччину, розселяли в себе. Потім, коли російські війська покинули північ України, вивозили людей із Краматорська, Слов’янська.»
Тепер у кожного з волонтерів – своя сфера роботи: Марія Мед курує кухарську сферу – разом зі своєю командою з більш ніж 30 людей займається випічкою патріотичного печива та його продажем (їхнє печиво стало своєрідним брендом місцевих волонтерів, яке стає популярним не лише на Любомльщині, а й його навіть просять у Києві та за кордоном), контролює кухарські поставки.
Катерина Мокренко – відповідальна за благодійні інтернет-аукціони, де також збирають гроші на потреби збройних сил (іноді за один лот вдається вторгувати до 10 тисяч гривень).
Ярослав Савосюк займається пошуком техніки, спецзасобів, автомобілів, тримає зв’язки із закордонними партнерами. Мають людей, які долучаються до звезення допомоги з громад. А завдання команди Андрія Дем’янчука – доставити усе до хлопців на передову.
«Якщо брати в загальному, то в нашій команді понад пів сотні людей, хто допомагає, донатить, віддає, звозить, замовляє, готує та возить все нашим бійцям, – каже Андрій Дем’янчук. – І це – люди не тільки з Любомльської громади, а й Вишнівської, Рівненської, Головненської та навіть Шацької. Так, з громадською організацією «Небайдужі» та її головою Нелею Сацюк маємо тісні зв’язки та завжди допомагаємо один одному. Днями, наприклад, вперше навідалися до хлопця зі Світязя Олексія Сіжука, були в нього майже на самому «передку» в Харківській області. Хлопці – замурзані, замучені, але дуже раді, що ми до них приїхали. Привезли їм не тільки персональні передачі з дому, а й дали домашніх страв – вареників, печива, голубців, котлет, передали «кікімору» та обов’язково – дитячі малюнки…»
І так – щотижня, а то й двічі на тиждень. У кожній поїздці – свої історії бійців, свої потреби, свої ризики. От в одній з останніх поїздок, каже волонтер, випадково через знайомих бійців довелося зустрітися із хлопцем, з яким рідні майже місяць не мали зв’язку (у хлопців не було ні інтернету, ні генераторів, щоб зарядити телефони). І таких історій – безліч.
Волонтери кажуть, що у порівнянні з 2014 роком потреби наших воїнів збільшились, але змінилася і специфіка потреб. Коли з початком АТО бійці просили найелементарнішого – форму, взуття, харчі, бронежилети, каски, зрідка – автомобілі, то тепер – просять більше військової техніки та орієнтуються на придбання дороговартісної техніки - автівок, квадрокоптерів, дронів, тепловізорів, що в 14-му році для багатьох було просто недоступним.
«Звісно, напередодні зими є потреба у термобілизні, змінному взутті, «буржуйках» та інших речах, які шукаємо, купуємо, возимо. Але разом з тим у порівнянні з АТО збільшилась і об’єми допомоги, бо теперішня війна торкнулася майже кожну нашу родину. Важко тепер знайти сім’ю, в якій би хтось та не пішов воювати. І куди б не заїхав на передову, завжди зустрічаю знайомих любомльських хлопців», – каже Андрій Дем’янчук.
Відтак і зібрати допомогу, зібрати гроші на купівлю тих же автівок и тепловізорів для бійців стало набагато легше. Волонтери кажуть, що варто лише оголосити якийсь збір коштів – одразу відгукуються дуже багато людей. Наприклад, на збір грошей на одне з авто для бригади, де служать любомльчани, знадобилося лише три дні (зібрали 128 тисяч гривень), найдовше - збирали місяць. Всього ж з 24 лютого на передову волонтерська команда любомльчан відправила більш ніж 15 автівок (ще три – готові до відправки, на ще два авто – є запити), придбали три тепловізори, до 10 генераторів. Долучилися і до зборів грошей на квадрокоптери.
Серед тих, хто допомагає волонтерам, чимало місцевих підприємців. Вони одразу відгукуються на їхні прохання та допомагають чим можуть.
«Підприємець-садівник Сергій Кузьмич ще з 2014 року дає нам свою продукцію, зокрема, яблука та овочі. Підприємець Ігор Гурко – ніколи не залишав наші прохання поза увагою Допомагають сільські голови, старости громад, з якими тримає зв’язок Марія Мед», – ділиться Андрій Дем’янчук.
За кордоном любомльські волонтери шукають генератори, тепловізори, квадрокоптери, автомобілі. На початку листопада Андрій Дем’янчук планує поїздку в Німеччину, де вже для наших бійців знайшли генератори, автівку, принагідно – їх завантажать продуктами. Усе це відправляють на передову.
На яку суму вдалося зібрати та закупити усього для потреб бійців – любомльські волонтери вже не беруться рахувати. Скільки зробили поїздок – також не рахують. Правда, спочатку рахували, скільки всього перевезли – зупинились на цифрі в 300 тонн. Далі перестали…
Тепер же, повернувшись минулої п’ятниці з поїздки, волонтери взялися готуватися до наступної. Планують поїхати в середу, 2 жовтня, та вже готують невеликі газові балони та портативні плитки до них, «буржуйки», окопні свічки, термобілизну, теплі речі, спальники, каремати. Географія поїздок волонтерів – також широка: Харківщина, Луганська, Донецькі області, рідше – Херсонська та Миколаївська. Возять допомогу бійцям не лише 14 бригади, де служить чи не найбільше земляків, а й 80-1, 68-й, 95-й, 81-й, 58-й бригадам, у складі яких воюють любомльчани.
Волонтери переконані, що тільки об’єднавшись разом, переможуть у війні.
«Коли ми возимо допомогу нашим бійцям, вони відчують, що ми не далекі і не чужі, так вони отримають стимул, віру і підтримку. Через нас, тих, що в тилу. Я знав, що буду робити це ще раз, після недавнього збору на машину для підрозділу «Будулая». Я знаю, що буду робити це ще. І не один раз. Аж до Перемоги. Бо не можна зупинятися на пів дороги. Бо вони мають надію на нас. Бо ми маємо надію на Бога, що і в цей раз, і наступний, ми зможемо закрити чергову потребу для наших воїнів», – каже Андрій Дем’янчук.
Для тих, хто хоче допомогти – номер телефону волонтера – 097 97 42 959.
***
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром