«Шкода, що класика сьогодні витісняється сучасним мистецтвом», – скульптор з Любомльщини Олександр Грицай

Скільки б не дивувало нас сучасне мистецтво розмаїттям форм, змісту, креативністю та експресивністю, класика для справжніх поціновувачів мистецтва завжди буде поза часом та модою.

Класика – вічна, –  переконаний митець із Бережців, що на Любомльщині, Олександр Грицай. Його скульптури, рельєфи, композиції неначе справді дихають епохою класицизму, в обрисах яких простежується плавність ліній, звернення до образів і форм античного мистецтва та літератури, гармонічність у поєднанні змісту і форми, пише газета «Новий погляд+»

«Тягнуло до скульптури з дитинства. В школі, скільки себе пам’ятаю, постійно вирізав з дерева якісь фігурки, скульптури. Тому вирішив піти навчатися в Ковельське училище, де опанував різьбу по дереву. Не покинув заняття і під час служби в армії: вирізав ікони та розписував масляними фарбами. Рельєф, скульптура мені ближчі, ніж, скажімо, мистецтво малювання, живопису», – розповідає Олександр Грицай.  

Його перші кроки у тогочасному мистецькому світі не були легкими. Зізнається, наприкінці 80-х початку 90-х позначилися не тільки соціально-економічною кризою, суцільною інфляцією, а й кризою у творчому середовищі.

«Митці того часу та й культура узагалі якось відійшли на другий план. Я в той час щойно повернувся з  армії, були плани вступити в інститут. Все чекав, коли закінчиться інфляція, – пригадує скульптор. –  Зрештою, влаштувався на роботу на залізницю в Ягодин, там працював машиністом крану три з половиною роки, перевантажував з вагонів вугілля. Паралельно займався вдома скульптурою, робив іконостас для церкви села Бережці».

Згодом мрія навчатися у Харківському художньо-промисловому інституті за спеціальністю «монументально-декоративне мистецтво» та на кафедрі скульптури таки здійснилася, і вже через декілька років Олександр Грицай отримав кваліфікацію художника архітектурно-декоративної пластики.

Харківський період творчості ознаменувався не лише кількома виставками робіт юного скульптора, а й створенням для міста двох гербів з бетону, які встановили при в’їздах до Харкова.

Згодом доля закинула Олександра Грицая на сім років у Москву, де, крім роботи, паралельно навчався у видатного скульптора Леоніда Баранова, переймав його досвід, удосконалював свої навички. Працювати доводилось із такими матеріалами, як дерево, камінь, бронза, гіпс. Там же відбулася і його творча виставка робіт.

У 2012 році митець повернувся на Волинь, у рідне село Бережці на Любомльщині, де продовжував працювати над скульптурою, розширюючи свою творчу майстерню, створюючи нові скульптури та рельєфи з різноманітного матеріалу.

Протягом усього періоду творчості митець мав понад 25 творчих виставок, зокрема, і в Москві (вісім його робіт, в тому числі й бронзі, ще й досі там залишились), всеукраїнських виставках у Харкові, Тернополі, персональних – Луцьку, Ковелі та Любомлі. Виставлялися його роботи ще зі студентських часів у Києві та Харкові. 

У Любомлі на виставці, яка відбулася у 2017 році в місцевому краєзнавчому музеї, презентував аж 108 своїх робіт – скульптури, малюнки, фото робіт. А нещодавно його скульптура експонувалась у Луцьку на Різдвяній виставці. Окрім того, роботи скульптора є у приватних колекціях в Польщі, України, Росії.

На запитання, що більше приваблює – класика чи сучасне мистецтво, скульптор зізнається:

«Я не люблю сучасного мистецтва, більш тяжію до класики. Саме вона потребує великої професійної підготовки, витонченості, розуміння суті та найтонших нюансів класичного мистецтва, починаючи з епохи Ренесансу. Шкода, що класика сьогодні є менш конкурентноспроможною та витісняється зі своїх позицій сучасним мистецтвом, яке, чесно кажучи, іноді важко і сприймати, і розуміти. Падає професіоналізм митців, тому й класики стає менше, вона в багатьох кругах стає немодною та часто підмінюється комп’ютерною 3D-графікою. Відтак ручна праця знецінюється. Але так не скрізь. Наприклад, в Європі, Китаї скульптура на дуже високому рівні,  і хоча кажуть, що від класики там не залишилось нічого, все ж таки там чітко прослідковується у творах багатьох митців її риси».

Натхнення для творчості Олександр Грицай черпає у спілкуванні з митцями-колегами, до яких хоч і не часто, але випадає нагода навідуватися. Любить працювати вдома, в селі, де тиша та спокій. Тоді приходять певні ідеї. Зимовий період – своєрідний підготовчий процес. В цей час скульптор малює ескізи майбутніх виробів з дерева та гіпсу, працює з пластиліном, ліпить копії скульптур, які вже весною відливатимуться у бронзу, гіпс, мідь.

Найважче, зізнається, працювати з бронзою, бо це – не тільки дороговартісний матеріал, а й тому, що з неї набагато складніше виправляти неточності, помилки. Серед улюблених матеріалів – дерево та гіпс. Зокрема, з дерева в свій час зробив одні з найбільших композицій – Атланта в ланцюгах та козаків з човном, над якою працював в Сумах під час одного з пленерів.

«Зараз я маю ряд хороших проєктів, але без підтримки меценатів їх важко реалізувати, я б сказав, практично неможливо, – каже скульптор. – На одному натхненні творити сьогодні важко. Творчість – це не завжди прибуток у фінансовому плані. Швидше, навпаки, для того, щоб зробити виставку або ж хоча б презентувати на спільній виставці свої творчі доробки, потрібно чимало вкласти власних коштів у матеріал. Рідко кому вдається балансувати в цьому плані. Та головне – щоб професійна робота не перетворювалася на конвеєрне штампування».

Інакше, зізнається скульптор, це вже перестає бути мистецтвом.