Ягідні місця ділять між селами

Попри нестерпну спеку тисячі селян Волинського Полісся жнивують на ягодах – цілими селами виходять у ліс по чорницю. Кажуть, нинішнього року ягода не вродила. Принаймні очікувані врожаї збирають хіба одиниці. Тобто бувалі ягідники, які не лише знають рясні місця, але й уміють відбити їх від конкурентів.

ТАЄМНІ КАРТИ ЛІСОВИХ СКАРБІВ

Як і в кожному прибутковому бізнесі, між збирачами лісової ягоди існують неписані закони. Здавна чорничні угіддя неофіційно поділені між селами. Скажімо, в Любомльському та Шацькому районах урожайні плантації «тримають» мешканці сіл Полапи, Будники, Згорани, Крушинець, Кропивники, Голядин. Щоправда, селяни Шацького району не надто залежні від ягід, оскільки більше заробляють на курортному сезоні. 

«Зрозуміло, що поділ лісу – умовний. Ніхто битися не буде за чорниці, коли зійдемося на одній галявині. Але за таке нахабство хату можуть і спалити», – жартує пенсіонерка зі Згоран Людмила Антонюк.

Жінка вважає себе ягідником-патріархом. Збирає ягоду з семирічного віку. За радянських часів працювала в сільмазі. Як магазин закрили, повністю перейшла на збирання чорниць. За сезон зазвичай запасається півтонною різної ягоди, переважно чорницею.

«Якщо порахувати все, що зібрала, – то на цілий завод вистачило б, – каже пенсіонерка. – Знаю в лісі всі галявини, стежки і пагорби. Бо знайти чорниці сьогодні вже не так просто».

За словами Людмили, кожен бувалий збирач має власну карту угідь, яку зазвичай тримає в голові. На ній зазначені ягідні плями з урахуванням урожайності.

«Встаючи зранку, я вже знаю, куди йти, де достигла чорниця, зважаючи на погоду попередніх днів, – переконує ягідниця. – Тому в мене завжди повний кошик, хоча ягода й не вродила».

Сусіди часто напрошуються в напарники до Людмили, бо це гарантує пристойний врожай. Тим паче, збирачка щодня по 6–8 годин бродить лісом, тому обізнана: де вже вибрали ягоду, а де вона рясніє.

«Секрету зі своїх знань не роблю. Можу сказати, що найбільше чорниць на захід від Згоран, на північ від сіл Сильне і Крушинець, – зізнається жінка. – Там багато ягоди, вона велика і смачна. Але самому пройти крізь гущавину – дуже важка справа».

ПО ЧОРНИЦІ – З СОБАКАМИ

Інший збирач – Олександр Бойчук – навпаки приховує ягідні місця. Чоловік працював лісівником майже 40 літ. Ображається, що держава віддячила мізерною пенсією. Тепер змушений стояти навкарачки, щоб вижити з чорниць.

«То наш заробіток, бо іншого підробітку на селі немає. Раніше продавав ягоди заготівельникам. Але вони мало грошей дають, то вже третій рік сам торгую на трасі і базарі», – каже чоловік.

Олександр шукає ягоду наодинці. Конкуренції не визнає. Як помітить, що хтось іде за ним, починає плутати або демонстративно сідає на перепочинок. Хоча зізнається: найбільше чорниць на узліссях хвойних лісів, на болотяних галявинах і місцинах, де долина переходить у пагорби.

«Чорниця любить сонце, але боїться спеки. Тому найбільше ягід між відкритим мохом і трясовиною. Там багато змій – гадюк і вужів. Тому на ягоди ходжу зі своїм псом Мухтаром, він навчений брехати на гадюк. Отакий гадський, тренований», – сміється Олександр.

Чоловік не приховує, що більшість збирачів, попри заборону, таки рвуть чорниці металевими та дерев’яними гребінками. Каже, знаючий збирач ніколи не пошкодить кореневище ягідника. А розмови про нібито згубність цього методу збирання – то казки, які вигадали, щоб люди мали менші врожаї.

«Руками стільки не назбираєш, як гребінкою! Не розумію, чому в нас її забороняють, коли в інших країнах – тій же Польщі – це знаряддя дозволене, легальне».

Селянин визнає, що з року в рік ягід усе меншає. Але не через гребінки, а від навали ягідників. Мовляв, люди бідують. І змушені вибирати з галявин до останньої ягідки, яка нині дорого коштує.

ЗА ЧОРНИЦІ КУПИВ МОПЕДА І ПІДРУЧНИКИ

Більшість збирачів чорниці самотужки торгують ягодою. На відміну від інших поліських районів, у Любомльському та Шацькому порівняно небагато рясних ягідників. Тому здавати чорниці перекупникам – втрачати половину заробітку.

«Часто торгуємо на дорозі до Шацьких озер. За літр чорниць просимо 22–25 гривень. Чим ближче до кінця сезону – тим дорожче. Думаю, ціна дійде до 30 грн за літр від «одноосібника». Фірми-заготівельники дають по 17 грн за кіло. Є різниця?» –риторично запитує Олександр.

Ягідники возять чорниці в Любомль і Шацьк. Там на ринку довго не стоять – збувають гуртом базаринкам-перекупникам.

«Там своя мафія, будь-хто просто так не торгує. Особливо на Гряді, Шацьку та селі Світязі», – кажуть селяни.

Якщо продають заготівельникам, то зазвичай бізнесменам із Нововолинська та Рівного. Саме там зосереджені найбільші холодильні сховища для експортної ягоди.

До слова, на Шацьких озерах власники курортних садиб влаштовують показово-пізнавальні розваги – збирання чорниці зі знаючим ягідником-провідником. Однак справа не пішла: навколо озер не зосталося ягоди. Її вибрали місцеві збирачі. Не заради забави, а щоб вижити.

Роман ЖИЖАРА