І у свято – людям не гріх помагати

04 Липня 2016, 18:20

19989

Біля оселі баби Ганни, яка мешкає по вулиці Залізничній у райцентрі, стояли дві схожі, немов сестри, іномарки. З них повиходили кремезні у поліцейській формі чоловіки. Старший за віком доводив молодшому, що далі тягнути не можна, що так можна позбутися і ноги. А молодший, хоч і обіперся на капот машини, морщився від болю у нозі. Накульгуючи, він все-таки пішов за старшим, бо двотижневе лікування в хірургії не дало бажаного результату. Невже йому допоможе після спеціаліста якась «бабка»?

А Ганна Кузьмівна звикла до таких гостей. Їх у неї за тиждень буває від двох до восьми. А вона вже, оглянувши ногу, встановлює діагноз: «Задавнена рожа».

Про це мені розповів знайомий, і відразу виникло бажання – ближче познайомитися з людиною, яка знає основи народного цілительства. Бо тепер уже навіть не в кожному селі є жінка, яка може допомогти «відтягти живіт», «спалити рожу». А раніше їх було по кілька на куток.

На подвір’ї, точніше стежинці, біля квартири хрущовських часів, зустрічає невелика худенька чепурна жіночка. Привітавшись, відразу зізнаюся, чого прийшла.

«Заходьте, розкажу, аякже, бо ж людям треба творити добро. Не робити зла: воно повернеться як не на тебе, то на твоїх нащадків, − твердо говорить Ганна Кузьмівна і запрошує до господи. − Не дивуйтеся, що тіснувато в мене. Це все, що заробила за свої чесно прожиті роки. Але й то добре: є свій куток на старості».

Народилася Ганна Кузьмівна Дзядук у 1933 році у селі Куснище (хутір Ждєр). Була найстаршою в сім’ї, тому довелося трьох менших доглядати. З тринадцяти літ уже жала з матір’ю, а з 15 – до людей жнивувати ходила. За день заробляла по 5 кілограмів жита. Як вступили до колгоспу, то робила в ланці на різних роботах. У 19 літ вийшла заміж, народила сина. А в 70-х роках перебралися в Любомль, де й живе понині, народила ще двох хлопчиків. Із початковою освітою не дуже то куди й влаштуєшся на роботу. То спочатку будівельником працювала, потім – у міжвідомчій охороні. Звідти й пішла на пенсію.

Появу тяги до народного цілительства пов’язує, напевно, з дідусевим надздібностями: він умів «спалювати рожу» і «відтягувати живота». Але її того не вчив.

«Я часто водила своїх дітей до бабів-знахарів – то ляк вилити, то порчу зняти, то бородавку звести. Довго придивлялася, як вони це роблять, а тоді наважилася спробувати сама, – пригадує Ганна Кузьмівна. − Але то треба ще й дар Божий мати. Може, то й від дідуня, а може, де й з п’ятого коліна».

Бабця вже не один десяток років «спалює рожу», «відтягує живіт», а ще лікує геморой, кашель, зоб, сухий і гнійний лишай, «кіпчик».

«При «спалюванні рожі» мусить бути і молитва, і спалювання. Найменше – 3 рази палити, найбільше – 9. Треба не затягувати, бо ото приїхав чоловік, а в нього палець рознесло на 8-10 см. Нога синя, розпухла. Так і недовго до біди. Можу сказати точно, що далі треба було б пальця відрізати, а потім – і ногу».

У її практиці бувало й таке, що самі хірурги направляли людей до неї.

«Ото недавно полякові вправляла «поруху» (відтягувала живіт). Думала, що не поможу, бо ж не менше метра важить. Але помогла! – розповідає бабця Ганна. − За 40 літ по 15-20 людей у місяць приймаю. Ото є плоди Божої і моєї помочі. Батюшки з Ковеля і з Любомля сказали, що можна приймати щодень: не буде гріхом і в будень, і в свято допомагати людям».

83-річна Ганна Кузьмівна – щаслива бабуся, адже має восьмеро онуків та дев’ятеро правнуків. Щодня вона молить Бога за них і просить, щоб когось Всевишній нагородив її даром.