Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Як виживають люди у 30-кілометровій зоні МПР?

09:00 02.07.2016
2119

Контрабандний бізнес, сам того не відаючи, затягнув у свої тенета тисячі людей і створив нові професії, де є навіть «смертники». Про це пише обласна газета «Волинь-нова».

ВІЗЬМУ НА РОБОТУ… «СМЕРТНИКА»

«О, «смертників» уже через газету шукають!» — знайома гортає одну з волинських районок. Вона сміялась,а я намагалася збагнути, чому робота з геть не веселою назвою викликає у подруги регіт. — Читай: «Візьму людину в Польщу на випадок штрафу». Це ж «смертників» набирають, або, як ми ще кажемо, «камікадзе»

«СПИРТ — ТО ПРОЙДЕНИЙ ЕТАП, У МОДІ — ЦИГАРКИ»

Через кілька днів розгорнута газета нагадала про загадкову роботу, і я з цікавості телефоную. Чоловік, який узяв слухавку, був не надто говірким. Чи то мої запитання видали журналіста, чи таких недосвідчених для цієї роботи не беруть, та вивідати про загадковий заробіток вдалося небагато. Але інтерес залишився, і тепер я точно знала, де його можна цілком задовольнити. Їду в Устилуг.

Цьому місту, як і доброму десятку прикордонних сіл, пощастило опинитися у 30–кілометровій зоні, тому його жителі стали повноправними учасниками малого прикордонного руху. Картки, які це посвідчують, тут має практично кожен дорослий. У Польщі, яку бачать буквально із власного двору, люди можуть купити дешевшого м’яса, прального порошку чи велосипед, тому не скористатися такою можливістю як мінімум не розумно. А хто підприємливий, не лінивий і з міцними нервами, то може ще й заробити.

Розкрити секрети великої контрабанди, яка вимірюється потоком вантажівок, а не сховається у рябій сумці, я не беруся. Ба, з цим цілі відомства не в силі впоратися. Не маю наміру і виправдовувати незаконну торгівлю. Хотілося привідкрити завісу човникового українсько–польського бізнесу, який, сам того не відаючи, затягнув у свої тенета тисячі людей і створив нові професії, де є навіть «смертники». Одноразова удача для когось переросла в основну роботу, хтось їздить вряди–годи. Дві комунікабельні подруги–пенсіонерки, яких доволі швидко напитала за посередництвом знайомих, обміняли свою відвертість на анонімність — так вдалося дізнатися про те, чого офіційно ніби й не існує, але з чого роками живуть прикордонні міста і села.

«Спирт — то пройдений етап. Зараз у Польщу возять цигарки. Офіційно можна мати з собою дві пачки, та беруть по кілька блоків. Хтось провозить два–три, а хтось — і десяток. Де ховаємо? Та на собі. Автомобіль краще не напаковувати, бо як запідозрять, то розберуть машину до деталей. Її потім забрати зі штрафмайданчика коштує стільки, що кілька літ треба буде їздити, аби цю суму заробити. Один автобус там уже роками стоїть. Мабуть, хазяїну дешевше про нього забути, аніж штраф платити».

«БАБЦЯ 90 РОКІВ МАЄ — І ТА В КОНТРАБАНДИСТИ»

«Продати товар можна і з рук біля магазинів, але то ризиковано. Польська поліція те діло стереже, і зараз ми тільки здаємо оптом. Далі, як зізнаються самі поляки, цигарки везуть до Італії, Німеччини. Кажуть, там пачку можна продати за 13 євро, ми ж здаємо по 4–5 злотих (пачка в Україні коштує 1,6 злотого). Одного разу домовилися, що їх у нас заберуть у полі біля села. Зима, ніч, дороги не знаємо, блудимо вже довго, аж бачимо — поліція за нами їде. А цигарки всі вже повиймали і в пакети склали. Що робити? «Викидайте торби!» — першим зорієнтувався в ситуації водій. От на ходу їх з машини й викинули. А поліція просто проїхала мимо. Ми ж вернулися і давай серед снігу шукати свої блоки. Телефонами посвітили і таки позбирали. Того клієнта в полі так і не знайшли. Товар сховали у бур’янах при дорозі, місце запам’ятали. Але коли наступного тижня знову були в Польщі і поїхали до схованки, нічого там уже не було. Мабуть, є люди, які про ці справи знають і пантрують таких невдах. Бо не раз чули, що цигарки заховали, аби наступного разу збути, а їх хтось украв».

«Їздять і молоді, і старі. Моя подруга швачкою працювала, замовлень багато мала, але покинула все і тепер займається таким бізнесом. Бабці 90 років — і та їде. Завезе два–три блоки, купить щось дешевше, то й рада. І вторгувала, і вдома самотньо не сидить. Вона як платтячко ширше вдягне, бо ж треба під ним товар сховати, капелюшка ще на додачу, то така елегантна пані, що їй польський митник ще й руку подасть, як вона з машини виходить».

«ЩОБ НЕ ПЛАТИТИ ШТРАФ, НАШІ ПРОСЯТЬСЯ ДО БУЦЕГАРНІ»

«Ми вже кілька місяців не їздимо, бо тільки й чуємо: того зловили, того… Штрафують тепер дуже часто. Збитки великі, якщо попадешся. За блок дають мінімум сто злотих штрафу, а який максимум — то й не відомо. Якось жіночку з Рожища підвозили, то вона розповідала, що вже має сплатити на наші гроші майже п’ятдесят тисяч. Але й далі їздить, якось хоче на штраф той заробити і вийти колись у «плюси». Але то те саме, що бензином вогонь гасити».

«Якщо термін сплати закінчився, а ти досі не розрахувався, можуть прямо з кордону і до в’язниці забрати чи депортувати. Смішно було, як при нас одного хлопця зловили з цигарками, а в нього вже три штрафи були несплачені, то він сам просився до тюрми, аби тільки не депортація. Там день перебування прирівнюється до якоїсь суми. То люди й обирають буцегарню. Сміх і гріх. А той хлопець каже: рідним подзвоню, що роботу тут знайшов, то й не їду поки додому. Так і відсиджу. Багато хто з наших «колег» уже сидів там».

«Часто в машину беруть «смертника». Це людина, завдання якої — взяти штраф на себе, якщо контрабанду знайдуть. Бо ми його ділимо пропорційно тому, хто скільки товару мав, і згодом сплачуємо. «Смертник» може рік їздити, і не попастись, а може влетіти з першого разу. Тоді бере вину на себе і зникає з поля зору поляків назавжди. Дорога за кордон йому закрита. В Україні ж його ніхто шукати не буде, і ті штрафи роками просто «висять». Платили таким людям до півтисячі гривень за поїздку. В селі одному дядько скаржився, що вже не має де тих «смертників» узяти, бо всіх, хто підходив для цієї роботи, перевозив. А беруть кого: голого–босого, з якого (якщо польська виконавча служба колись і знайде) і взяти буде нічого».

«НАЙСТРАШНІШЕ — ВМЕРТИ НА ЧУЖІЙ ТЕРИТОРІЇ»

«Буває, на кордоні і добу чекаємо, поки пропустять. Спимо в машині, їмо. Найгірше з туалетом. Аби пришвидшити перетин, можна за домовленістю в’їхати у ворота без черги. Колись за це давали 50 гривень, востаннє ми платили 200, зараз чули, що такса набігла вже до п’яти сотень. Це просто за те, що в’їдеш у ворота без черги. І коли в новинах чуємо, що на митниці у працівника на посту вилучають десятки тисяч гривень готівкою, то віримо і не дивуємося. Бо самі ж ці гроші й платимо».

«Польща і цигарки — то нерви страшні. Але як вдасться один раз заробити, то воно якось аж тягне ще поїхати. Хоча об’єктивно розуміємо, що це чистої води удача, яка залежить від настрою митника, а той настрій — від вказівок зверху. Тому на такий бізнес не можна розраховувати як на основний заробіток. Хоча знаю хлопців, які роботу на підприємствах стабільних покидали, аби їздити. Я б так не зробила. То лотерея, там не виграєш раз у раз».

«Найстрашніше, що може трапитися, — то вмерти на чужій території. От дядько з Нововолинська не доїхав до України кілька десятків метрів, серце схопило — і помер. То аби його забрати й поховати, сім’я понад дві тисячі євро витратила. Якось і мені погано було, то тільки й молилася, аби хоч кордон встигнути переїхати, щоб на своїй землі вмерти і дітям клопоту не наробити».

Коментарі
18 лютого
Сьогодні
Вчора
16.02.2019
15.02.2019
14.02.2019
13.02.2019
12.02.2019
11.02.2019
10.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин