«Якщо треба буде, без вагань знову піду захищати наші кордони», – Дмитро Трофимук

06 Грудня 2021, 09:13
Дмитро Трофимук 3560
Дмитро Трофимук

«Я ще зі школи мріяв про військову службу, бо бачив перед собою приклад батька-прикордонника», – розповідає Дмитро Трофимук, учасник АТО/ООС, нині ж – майор, начальник відділення обліку мобілізаційної роботи, заступник начальника відділу тепер вже Першого відділу Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (донедавна Любомльський ОРВК).

Народився і виріс Дмитро в селі Куснища, а після закінчення навчання у місцевій школі вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові, не зважаючи на те, що конкурс був великим – 10 вступників на одне місце, пише газета «Новий погляд+.

Навчатися на факультеті «Високомобільних військ та розвідки» каже, було не важко, хоч і вимоги там були дуже високі. Після двох років навчання факультет, на якому навчався Дмитро, перевели Військову академію міста Одеса, який хлопець закінчив вже у 2014 році.

«У червні 2014 року випустилися з академії, і при розподілі потрапив служити у 80-ту окрему десантноштурмову бригаду у Львові в аеромобільні війська, — розповідає Дмитро Трофимук. — А вже через два місяці, в кінці серпня, нас відправився в зону АТО. Я був тоді командиром взводу. Потрапили ми тоді на Луганський напрямок, ближче до аеропорту. В той же день загинув один з моїх одногрупників, він був у складі іншого батальйону, який виїхав раніше на декілька днів від нашого. А вже 4 вересня я отримав осколкове поранення в шию та руку від обстрілів російської артилерії».

Зізнається, що батьки тривалий час навіть не здогадувалися, що їхній син перебуває в АТО. Дізналися лише тоді, коли після лікування у Харківському госпіталі його перевели у Луцьк.

«Подзвонив батькам та попросив, щоб до Луцька привезли змінний одяг. Тоді вони запитали, чому я там, адже мав бути у Львові на службі. Довелось зізнатися», – пригадує Дмитро Васильович.

Після реабілітації, в листопаді знову повернувся в АТО, у свою 80-ту бригаду. І цього разу батькам також не казав, де перебуває.

Часті щоденні обстріли біля села Кримське, що на Луганщині, особливо – на новорічно-різдвяні свята, коли з важкої артилерії гатили російські війська по декілька разів на день, не давали розслабитися бійцям ні на хвилину. Під час служби воював також поблизу Щастя, Веселої Гори… Після майже трьох місяців служби пішов на ротацію, а потім знову прослужив в АТО близько пів року.

«З волонтерів на той час ніхто до мене не навідувався, бо ж мало хто знав, де я перебуваю. Але забезпечення в нас було більш-менш нормальним, зважаючи на те, що ми – кадрові військові. А от мобілізовані бійці справді потребували на той час допомоги волонтерів», – розповідає Дмитро Трофимук.

У червні 2015 року Дмитра направили у Житомир в навчальний центр, де він був командиром взводу, та там же став викладачем в школі підготовки снайперів. За деякий час Дмитро Трофимук отримав підвищення по посаді та став начальником групи вогневої підготовки, де навчав бійців-контрактників.

У 2019 році у Дмитра закінчився п’ятирічний контракт, тож він повертається додому. Подав документи на роботу у тоді ще Любомльський військкомат, та, пройшовши конкурс, отримав посаду заступника військового комісара Любомльського ОРВК.

Зараз Дмитро Васильович – начальник відділення оборонно-мобілізаційної роботи та заступник начальника відділення. Займається організацією мобілізаційної підготовки, навчальними зборами, документацією. Зізнається, що перші півтора роки після АТО тягнуло знову на передову, проте йому відмовляли, бо мовляв, бійці з таким досвідом потрібні в навчальних центрах.

Але й тепер, зізнається, якщо буде потреба стати на захист кордонів України – обов’язково це зробить, не вагаючись ні хвилини.

 

Коментар
04/12/2024 Середа
04.12.2024