Бабусі з Любомльського району Президент Польщі вручив медаль
-
-
>
-
>
-
>
2294
Олександра Лукашук багато років доглядала безіменні могили поляків, що загинули під час Волинської трагедії. За цей вчинок Президент Польщі вручив їй медаль «Чеснота і братерство».
Про це пише «Високий замок».
Олександра Калениківна народилася після сумних подій літа 1943-го, коли поблизу її рідного села Сокіл було вбито понад дві сотні поляків. Тато баби Шури, як її кличуть у селі, дружив з поляками з Волі-Островецької. І коли почалося Волинське протистояння, переховував ту родину. Та одного дня знайшов подружжя поляків мертвими. Поховав пару під деревом, а на стовбурі вирізав хреста. В іншій символічній могилі знайшли останній спочинок ще троє – чоловік, жінка та дитина. На спомин про них Каленик теж вирізав на дереві розп’яття…
Мала Шура разом з татом пасла на болоті корів. Не раз бачила, як батько у молитві серед дерев складає долоні. Чому це робив, не знала. Аж поки одного разу Каленик її не підкликав:
«Я, дитино, може, довго не поживу, помру. А тут люди польські закопані. Може, буде такий час, сюди стануть з Польщі їздити. Хай заберуть свої люди. І за мене нехай помоляться коли… Не забудеш?»
Було тоді Олександрі Калениківні сім років. А ті дерева і батько біля них досі стоять перед очима…
Непросто склалася особиста доля жінки. У дитинстві пережила голод і вимушене переселення з батьками на Миколаївщину. Потім було повернення додому і нещасливе перше заміжжя. Коли одягнула на палець обручку вдруге – розцвіла, бо стала мамою чотирьох діток. Але з коханим не нажилася. Коли старша донька ходила у перший клас, він трагічно загинув. І мусила малечу підіймати вдова сама.
Допомагав в усьому дочці старий Каленик. Бо мати теж завчасно відійшла в інший світ.
Діти повиростали. Тата не стало. Якось баба Шура поїхала возом із донькою та зятем до лісу по ягоди. Бачать – чиясь машина лісовими дорогами петляє. Стала коло них. Шофер вийшов, привітався «Дзєнь добри». Жінку аж пересмикнуло. «Може, польські могили шукаєте?» – запитала.
Це був Леон Попек із польського Інституту національної пам’яті. Шукав місце масового захоронення поляків із Волі-Островецької. Жінка сказала, хрест на пам’ять про ті події встановили не там. І якщо чоловік справді хоче знати, де було Трупне поле (так його місцеві звали), може йому показати.
Леон Попек повернувся через три роки. Мав офіційні документи на проведення пошукових робіт. З допомогою Олександри Лукашук знайшов не лише ту велику братську могилу, а й ще ті дві, які доглядав старий Каленик.
…Нещодавно зателефонував до баби Шури польський письменник Вітольд Шабловський. Питав, чи готова їхати до Польщі. Перед тим подбав, аби жінка виробила закордонний паспорт.
«Готова, а навіщо?» – відповіла Олександра Лукашук.
«Медаль будуть вручати», – повідомив чоловік.
«Тільки піньонзів не давайте, бо не візьму!» – наголосила бабуся. Хоч сама живе у ветхій хатині, а старенький нужник за яблунями давно згубив діряві двері…
Баба Шура каже, її, як королеву, провезли до Варшави і назад. А медаль Virtus et Fraternitas («Чеснота і братерство») їй вручав особисто президент Польщі Анджей Дуда.
Хоч загиблих давно перепоховали, жінка часто туди ходить. Бере лампадку, степові квіти – і молиться. Каже, нічого, що кісточок нема, зате кров тут пролита… І пам’ять її тут – про загиблих і про батька.
