Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Микола Гриценко сорочку-оберіг вишив маленькій внучці Анастасії.
Микола Гриценко сорочку-оберіг вишив маленькій внучці Анастасії.

Колишній вчитель фізики зі Згоран вишиває старовинні узори

16:10 02.06.2019
1764

Сільська бібліотекарка Катерина Повшук організувала виставку вишитих робіт Миколи Гриценка, на якій було представлено майже всі різновиди цього мистецтва: рушники, скатертина, картини, портрети, сорочки, наволочки, серветки.

У селі є чимало майстринь, які можуть похвалитися своїми сучасними творіннями, але чоловік – один, – пише газета «Новий погляд+».

Читайте також: Водій шкільного автобуса, поки чекає учнів, вишиває рушники

Сім’ю Гриценків у Згоранах знають практично всі, адже чи не кожен другий житель – учень Миколи Трофимовича або його дружини Лариси Олександрівни, багато однокласників і їхніх дітей. А от про те, що вчитель фізики мережить на полотні, відомо одиницям.

Ідея показати роботи активного читача бібліотеки й водночас майстра-вишивальника народилася давно. Чоловік переважно мережить рушники, старовинні орнаменти переносить із 50-річної підшивки «Радянської жінки», де узори проступають нечітко. Тож доводиться навіть використовувати лупу, тижнями наводити контури, щось доповнювати та змінювати.

«Вишивати я почав іще в п’ятому класі, коли наша родина переїхала з Полтавщини на Волинь. Любила це ремесло моя мама, вишивали старші сестри Віра та Ніна. Спочатку я із кольорових стрічок витягав їм нитки, бо тоді їх не було, а потім вирішив спробувати сам. Накреслив на папері узор для подушечки на голки, а тоді вишив геометричний візерунок. Мою роботу рідні схвалили, почав братися за серветки та рушники, але у дев’ятому класі ту справу закинув, бо екзамени, а тоді закінчення школи, служба в армії та інститут», – розповідає Микола Трофимович.

Повернувся до вишиванок через років двадцять, коли вже працював у Згоранах.

«У 90-их роках у моду входили рушники, бо без них не обходилося жодне свято. Та вишивав не ті, сучасні, а стародавні чорно-білі, змережив кілька великих, майже повністю зашитих. Змушений був продати два по 45 гривень, бо діти вчилися у вузах, а зарплати не було. А потім вже без вишивання не міг жити, щодня хоч на кільканадцять хвилин таки брався за улюблену справу», – додає співрозмовник.

Розповідь про вишиванку стелиться далі, нема їй кінця-краю, як і тим кольоровим ниткам, що ними мережить Микола Трофимович свої творіння.

«Коли друг дізнався, що я вишиваю, то замовив сорочку. Клопітка це справа, довго над нею працював, але вона вдалася на славу. Спробував вишити скатертину, хоч чимало часу вона забрала. На цю роботу надихнула побачена на Вернісажі у Львові. А ще мені сподобалися картини, де природа мов оживає. Вишив їх до десятка: «Соняхи», «Маки», «Біля річки», «Натюрморт». Більшість робіт дарував друзям і рідним. Є вони по всій Україні, у Польщі, Австрії, Росії. Собі до 70-річчя вишив сорочку синьо-голубу. Зараз готую такий подарунок дочці Ользі. У планах нова вишиванка Ларисі, з якою прожили 45 років», – з любов’ю дивиться на дружину.

Подружжя Гриценків разом працює і відпочиває, береже один одного, як, дійсно, свою половину. Разом виховали двох дітей. Син Олександр працює у Львівському національному політехнічному університеті, доцент, доктор технічних наук. Дочка ще у декретній відпустці. Отож і тішаться двома внуками: Тарасом, який уже другокурсник, і 3-річною Анастасією. Сумують батьки, що рідко «львів’яни» приїжджають до них, адже не вистачає часу, хоч і до озера рукою подати, і свіжі полуниці на грядці, та й чорниці не за горами.

«Хрестик на полотні – не тільки оберіг, а, як ми знаємо, символ: дерево – це життя, коло – сонце, дуб – сила, горщик з квітами – здоров’я. Непросто підібрати колір нитки, а треба подумати про розмір хрестика. Маленький узор можна робити два на два, а коли вишивка велика, то більший тільки спотворить. Тому рушники, вишиті хрестиками один на один, більш акуратні та привабливі. Не можна повністю «зшивати» чужий візерунок, бо тоді й доля буде чужа. Це, в першу чергу, стосується весільних рушників. Найбільшим оберегом є сорочки, тому що вони торкаються тіла, кожен хрестик захищає, відганяє злі сили, тому й вирішив зробити такий подарунок маленькій внучці, поки ще живу та маю сили», – ділиться досвідом вишивальник.


До речі, вчительська династія Гриценків відома в районі. Батько працював директором Римачівського дитячого будинку, сестра Віра читала історію, дружина і сестра Ліда – англійську мову, четверо племінників теж педагоги. Троє із родини – батько, Микола і Віра – мають звання заслуженого вчителя.


Галина ВАЩУК

Коментарі

Олександр Гриценко

18:12 02.06.2019

Такі роботи здатна творити лише людина з великою душею і добрим серцем.
Дай, Боже, Тобі, батьку, здоров’я і натхнення створити ще не один десяток шедеврів!
Щиро вдячний пані Катерині за виставку.

Aлла Остапчук

20:46 02.06.2019

Микола Трохимович, здоров`ячка вам , творчого натхнення і ще не одну виставку, але на цей раз обласну!!! Я впевнена, що тисячі ваших учнів погодяться зі мною. Ви не лише прекрасний учитель, а й талановитий митець, на жаль про те що ви ще й малюєте в статті не згадано. Многая вам і благая літа.

Соня

12:55 19.06.2019

Складне хобі, зате яка краса виходить. Такі вироби на Віоліті чималих грошей вартують

20 червня
Сьогодні
Вчора
18.06.2019
17.06.2019
16.06.2019
15.06.2019
14.06.2019
13.06.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин