«Достатньо від пацієнта почути звичайне «дякую», аби відчути значущість твоє роботи», - медсестра Олена Марчук

Опорою, надією та помічником для кожного лікаря є медичні сестри, а відповідальності на них — не менше, ніж на лікарях.

В останні десятиліття докорінно змінилися вимоги до людини, що обирає професію медичної сестри. Висококваліфікована медична сестра повинна мати достатньо знань, навичок, а також впевненості, щоб планувати, здійснювати, оцінювати догляд, що відповідає потребам кожного пацієнта, пише газета «Новий погляд+».

«Насправді обов’язків у медсестер – значно більше, ніж вважають люди, - розповідає старша медична та чергова сестра інфекційного відділення Любомльського ТМО Олена Марчук. – Адже вони помічають лише ту частину роботи, коли бачать нас безпосередньо біля себе (якщо вони є пацієнтами медзакладу) чи лікаря. Але є ще й паперова робота, виконання вказівок лікарів щодо лікування хворих та відповідальність за це.»

Влітку буде 18 років, як Олена Марчук своє життя пов’язала з роботою в Любомльській лікарні. Народилася та виросла жінка в Івано-Франківську, куди її батьки, родом з Волині, змушені були переїхати за татом-військовим. Професію медика обрала за порадою мами, котра працювала лаборанткою. Хоча, зізнається, фанатичного прагнення обрати медицину за майбутню професію не мала, швидше, мріяла піти у спорт. Та закінчивши навчання у Івано-Франківському базовому медичному училищі та прийшовши працювати у інфекційне відділення Любомльської лікарні (батьки на той час вийшли на пенсію та повернулися в Любомль), переконалася, що в житті зробила правильний вибір.

Після трьох місяців роботи в інфекційному  відділенні Олену Марчук перевели в реанімаційне, де пробула майже рік, набиралась нового досвіду та навичок. Потім – знову «інфекційне».

«Робота дуже подобається, хоча часто буває дуже важко і морально, і фізично. Та я вже не уявляю себе на іншій роботі. В період карантину (а це вже більше року) наше відділення періодично буває переповнене хворими, бувають і важкі хворі, яким потрібен особливий догляд. У відділенні ведеться контроль за дотриманням усіх санітарних норм, бо тут лікуються люди від різних інфекційних хвороб, які можуть бути особливо небезпечними, і «підчепити» вірус, якщо суворо не дотримуватися заходів санітарної безпеки, дуже легко», — розповідає медсестра.

Зараз, у період карантину, у відділенні лікують лише хворих з коронавірусною інфекцією. А до карантину в інфекційному відділенні лікувалися хворі з пневмоніями важкого ступеня, бронхітами, бронхіолітами, кашлюками, туберкульозом легень, позагоспітальною пневмонією, вірусними гепатитами, функціональними розладами шлунково-кишкового тракту, ангінами середнього і важкого ступенів. Також тут лікують пацієнтів з малопоширеними, але важкими хворобами: менінгітом (як дорослі, так і діти), гострим енцифалітом, лептоспірозом, вітряною віспою... Тому відповідальність, пильність та увага в такій роботі – найперше.

Часто після зміни доводиться залишатися на роботі, допомагаючи колегам вести медичну документацію. Іноді паперову роботу доводиться брати навіть додому.

«Мені здається, що я більше живу на роботі, ніж удома. Хоча син Максим (він – учень шостого класу) іноді просить, щоб я мала ще більше чергувань, бо йому здається, що мама занадто контролює його у навчанні… Хоча колись і сам обмовився, що, можливо, не проти бути хірургом, - сміється Олена. – Але змушувати його йти в медицину не буду, бо іноді здається, що це – невдячна професія… Медику достатньо від пацієнта почути звичайне «дякую», аби відчути значущість твоє роботи».

Терпіння, стриманість, чуйність – це ті риси, які варто проявити у роботі з особливо важкими хворими, навіть тоді, коли вони інколи доводять тебе до сліз.

 «Ми розумуємо, що людям – дуже важко, тому стараємося заспокоїти та ставитися з розумінням до усіх ситуацій», — зізнається старша медсестра.