Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
У вересні до першого класу подружжя-військовослужбовців відвело донечку Улянку.
У вересні до першого класу подружжя-військовослужбовців відвело донечку Улянку.

«Не всі можуть зрозуміти мій вибір», – мама двох дітей із Любомля про службу в зоні ООС

15:33 12.05.2019
4048

У вересні 2018 року Валентина Федюшин підписала контракт і стала на захист кордонів України.

Ще зі шкільних років Валентина мріяла стати військовою, знала, що це її покликання, частенько уявляла себе в формі. Та склалося інакше: вступила до Волинського державного університет на факультету початкового навчання, але жодного дня не працювала за фахом. Тоді ж у їхньому будинку на другому поверсі винаймали квартиру приїжджі військові, які служили в Любомльському відділенні прикордонного контролю, – пише газета «Новий погляд+».

Андрій, молодий хлопець родом із міста Болехів Івано-Франківської області, привернув до себе увагу гарненької сусідки. Ходили в гості один до одного, Валентина готувала смачні вечері, підшивала біленькі комірці. Хлопець виявився рішучим, переконливо запропонував їй одружитися, хоча й зналися лише півроку.

Придбали квартиру, зробили ремонт. Через три роки після одруження у них народився довгоочікуваний син Ілля. Пізніше дружина подарувала чоловікові на день народження донечку Улянку. Зараз дітям 14 і 7 років. Відтоді Валентина поринула в домашні клопоти, чоловік також старався для добробуту сім’ї. На початку 2015-го Андрія мобілізували, спочатку був Мостиський прикордонний загін, а потім – рік служби на Луганщині.

«Кілька днів я плакала. Все думала, що буде з чоловіком, як справитись самій із дітьми, адже Улянці було лише три роки. Знала, що Андрій ще раніше хотів піти в АТО добровольцем, але впросила діждатися «повістки» з військкомату. Він казав: «Якщо відмовлюсь від виконання обов’язку, то хто ж тоді поміняє тих, хто вже там». Розуміла, але дуже хвилювалася за нього. Наш Ілля того року відразу подорослішав, допомагав мені з Улянкою. Разом дочекалися тата додому», – пригадує жінка.

Одного разу зустріч зі знайомим змінила плани, думки та переконання Валентини. Він запропонував їй влаштуватися на військову службу у Збройні сили України. Без вагань, не обдумуючи, пройшла співбесіду та підписала контракт. Вже тоді її попередили, що за умовами після навчання можуть відправити у зону АТО, та, здавалося, про це рано думати.

Чотири місяці в навчальному центрі зв’язку в Полтаві, місяць у Десні, де пройшла курс молодого бійця. Було всього, як в армії: життя в гуртожитку після власної квартири, 14 кілометрів пішки в бронежилетах, автомат у руках, навіть під танком лежала, який їхав по ній. Важко фізично та морально. І жодного разу за чотири місяці не була вдома.

«Ще й зараз не всі знайомі можуть зрозуміти мій вибір. У вересні до першого класу відвели Улянку, а Ілля вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою у Ковель, закінчивши восьмий клас. Перед цим рік відмовляли, але син не змінив думки, і ми підтримали його. А я зрозуміла, що потрібно щось змінювати у своєму житті, й це зробити ніколи не пізно. У кінці цього ж місяця, фактично з дивана в армію пішла. Та вчитися в моєму віці виявилося складніше, ніж думала. Усе ж найбільше тривожила розлука з рідними, особливо – дітьми, бо вперше залишила їх так надовго. Були різні думки: не справлюся, не витримаю, повернусь назад. Але завжди повторювала собі, що треба йти до кінця, в цьому підтримував і чоловік», – розповідає Валентина Федюшина.

Після закінчення навчання в центрі зв’язку прибула у Володимир-Волинську частину. Не ступивши й на поріг додому, їй повідомили: «Всі твої (ті, з ким проходила підготовку) зараз в АТО. У тебе є тиждень, щоб побути вдома». Найперше, що зробила, зателефонувала чоловікові, він заспокоїв, підтримав. Кілька днів поряд із рідними й знову розлука. Зібралась і відправилася в ООС, на Луганщину. Жінка розуміла, що це її обов’язок.

Валентина Федюшина – військовий оператор-планшетист, контролює ситуацію в небі. Життя її, щоправда, стало зовсім іншим з того часу. Кожен день за графіком, однакова, монотонна робота, бойова готовність щосекунди. Вона виконує свій обов’язок перед сім’єю і державою. Розвернутись і піти назад – це не про неї.

«Я не рівняюсь ні на когось, а щиро радію, що чимось корисна. Тут, вдома, війна далеко, а там – зовсім близько. Тут життя продовжується, люди не розуміють, яке насправді воно там. Це треба відчути, пережити. У мене тепер інші погляди на все. Розлука та війна зробили нашу сім’ю міцнішою. Зрозуміла це вперше, коли Андрій рік був в АТО, та зараз, коли я на Луганщині. Мене підтримують найрідніші люди, а це – найважливіше», – стримуючи сльози, говорить жінка.

До речі, на запрошення до редакції газети «Новий погляд+» Валентина Федюшина з чоловіком Андрієм завітали під час її відпустки. Вона вперше за кілька місяців приїхала додому на два тижні з Луганщини, де зараз проходить військову службу за контрактом. Правда, наступного дня після нашої зустрічі рідні та друзі знову провели її на Схід.

Вітаємо Валентину та всіх жінок-захисниць зі світлим Днем матері. Бажаємо міцного здоров’я, мирного неба та Божої благодаті!

Олена ТЕРЕЩУК

Коментарі
18 вересня
Сьогодні
Вчора
16.09.2019
15.09.2019
14.09.2019
13.09.2019
12.09.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин