Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
У вересні до першого класу подружжя-військовослужбовців відвело донечку Улянку.
У вересні до першого класу подружжя-військовослужбовців відвело донечку Улянку.

«Не всі можуть зрозуміти мій вибір», – мама двох дітей із Любомля про службу в зоні ООС

15:33 12.05.2019
3016

У вересні 2018 року Валентина Федюшин підписала контракт і стала на захист кордонів України.

Ще зі шкільних років Валентина мріяла стати військовою, знала, що це її покликання, частенько уявляла себе в формі. Та склалося інакше: вступила до Волинського державного університет на факультету початкового навчання, але жодного дня не працювала за фахом. Тоді ж у їхньому будинку на другому поверсі винаймали квартиру приїжджі військові, які служили в Любомльському відділенні прикордонного контролю, – пише газета «Новий погляд+».

Андрій, молодий хлопець родом із міста Болехів Івано-Франківської області, привернув до себе увагу гарненької сусідки. Ходили в гості один до одного, Валентина готувала смачні вечері, підшивала біленькі комірці. Хлопець виявився рішучим, переконливо запропонував їй одружитися, хоча й зналися лише півроку.

Придбали квартиру, зробили ремонт. Через три роки після одруження у них народився довгоочікуваний син Ілля. Пізніше дружина подарувала чоловікові на день народження донечку Улянку. Зараз дітям 14 і 7 років. Відтоді Валентина поринула в домашні клопоти, чоловік також старався для добробуту сім’ї. На початку 2015-го Андрія мобілізували, спочатку був Мостиський прикордонний загін, а потім – рік служби на Луганщині.

«Кілька днів я плакала. Все думала, що буде з чоловіком, як справитись самій із дітьми, адже Улянці було лише три роки. Знала, що Андрій ще раніше хотів піти в АТО добровольцем, але впросила діждатися «повістки» з військкомату. Він казав: «Якщо відмовлюсь від виконання обов’язку, то хто ж тоді поміняє тих, хто вже там». Розуміла, але дуже хвилювалася за нього. Наш Ілля того року відразу подорослішав, допомагав мені з Улянкою. Разом дочекалися тата додому», – пригадує жінка.

Одного разу зустріч зі знайомим змінила плани, думки та переконання Валентини. Він запропонував їй влаштуватися на військову службу у Збройні сили України. Без вагань, не обдумуючи, пройшла співбесіду та підписала контракт. Вже тоді її попередили, що за умовами після навчання можуть відправити у зону АТО, та, здавалося, про це рано думати.

Чотири місяці в навчальному центрі зв’язку в Полтаві, місяць у Десні, де пройшла курс молодого бійця. Було всього, як в армії: життя в гуртожитку після власної квартири, 14 кілометрів пішки в бронежилетах, автомат у руках, навіть під танком лежала, який їхав по ній. Важко фізично та морально. І жодного разу за чотири місяці не була вдома.

«Ще й зараз не всі знайомі можуть зрозуміти мій вибір. У вересні до першого класу відвели Улянку, а Ілля вступив до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою у Ковель, закінчивши восьмий клас. Перед цим рік відмовляли, але син не змінив думки, і ми підтримали його. А я зрозуміла, що потрібно щось змінювати у своєму житті, й це зробити ніколи не пізно. У кінці цього ж місяця, фактично з дивана в армію пішла. Та вчитися в моєму віці виявилося складніше, ніж думала. Усе ж найбільше тривожила розлука з рідними, особливо – дітьми, бо вперше залишила їх так надовго. Були різні думки: не справлюся, не витримаю, повернусь назад. Але завжди повторювала собі, що треба йти до кінця, в цьому підтримував і чоловік», – розповідає Валентина Федюшина.

Після закінчення навчання в центрі зв’язку прибула у Володимир-Волинську частину. Не ступивши й на поріг додому, їй повідомили: «Всі твої (ті, з ким проходила підготовку) зараз в АТО. У тебе є тиждень, щоб побути вдома». Найперше, що зробила, зателефонувала чоловікові, він заспокоїв, підтримав. Кілька днів поряд із рідними й знову розлука. Зібралась і відправилася в ООС, на Луганщину. Жінка розуміла, що це її обов’язок.

Валентина Федюшина – військовий оператор-планшетист, контролює ситуацію в небі. Життя її, щоправда, стало зовсім іншим з того часу. Кожен день за графіком, однакова, монотонна робота, бойова готовність щосекунди. Вона виконує свій обов’язок перед сім’єю і державою. Розвернутись і піти назад – це не про неї.

«Я не рівняюсь ні на когось, а щиро радію, що чимось корисна. Тут, вдома, війна далеко, а там – зовсім близько. Тут життя продовжується, люди не розуміють, яке насправді воно там. Це треба відчути, пережити. У мене тепер інші погляди на все. Розлука та війна зробили нашу сім’ю міцнішою. Зрозуміла це вперше, коли Андрій рік був в АТО, та зараз, коли я на Луганщині. Мене підтримують найрідніші люди, а це – найважливіше», – стримуючи сльози, говорить жінка.

До речі, на запрошення до редакції газети «Новий погляд+» Валентина Федюшина з чоловіком Андрієм завітали під час її відпустки. Вона вперше за кілька місяців приїхала додому на два тижні з Луганщини, де зараз проходить військову службу за контрактом. Правда, наступного дня після нашої зустрічі рідні та друзі знову провели її на Схід.

Вітаємо Валентину та всіх жінок-захисниць зі світлим Днем матері. Бажаємо міцного здоров’я, мирного неба та Божої благодаті!

Олена ТЕРЕЩУК

Коментарі
20 травня
Вчора
18.05.2019
17.05.2019
16.05.2019
15.05.2019
14.05.2019
13.05.2019
12.05.2019
11.05.2019
10.05.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин