Селищу на Любомльщині виповнюється 575 років з часу першої писемної згадки
-
-
>
-
>
-
>
5826
Територія селища була заселена ще в період мідного віку (ІІІ тис. до н.е.). Тут також виявлено велику кількість знарядь праці та предметів озброєння й побуту доби бронзи, залізного віку, давньоруського періоду та доби Галицько-Волинської держави.
Це дозволяє охарактеризувати селище Головно як одне з найбагатших місць на Любомльщині в плані археологічних досліджень, – про це йдеться на сторінці Facebook Любомльського краєзнавчого музею.
Перша відома писемна згадка про селище відноситься до 1444 року. Тоді воно належало литовському боярину Волчку Рокутовичу.
У документах від ХV – до середини ХХ ст. селище носило назву «Головно». Перша дерев’яна церква згадується у документах 1482 року.
Ще під час Першої світової війни Головне перебувало в зоні воєнних дій. Тому вже у 1915 році почалася масова евакуації жителів села. Частина їх виїхала у східні губернії, (Пензенську, Самарську і Тамбовську).
В липні 1915 року село було зайняте австро-угорськими військами. В грудні 1916 року в Головно Українські Січові Стрільці відкрили українську школу, де вчителем був військовий Яків Кобилянський.
У 1919-1939 рр. село входило до складу Любомльського повіту Волинського воєводства ІІ Речі Посполитої. Зауважимо, що в серпні 1920 року війська Червоної Армії в селі встановили радянську владу, яка протрималась тут тільки два місяці.
В міжвоєнний період в селі діяли підпільні організації КПЗУ, ОУН. Тут також функціонувала загальна школа з польською мовою навчання, діяли паровий і вітряний млини. В зв’язку із безробіттям у 1925-1936 роках 16 місцевих сімей виїхало до Канади та Аргентини. Внаслідок війни, хвороб і еміграції населення Головно на 1935 рік становило 1336 чоловік.
З 1920-х років південна частина Головна в документах відмічена як село Кучани.
З початком ІІ світової війни, зі вступом в село військ Червоної армії, 24 вересня 1939 року було створено перший сільський комітет, головою якого став Солодуха Пилип, також організовано міліцію, яку очолив сільський активіст Камінський О.А. У жовтні 1939 року в с. Головно відбулися псевдовибори делегатів до Народних зборів Західної України, а в січні 1940 року село стало центром Головненського району. Почав працювати райком КП(б)У, було створено перший у районі колгосп «Правда». В 1940 році початкова школа була реорганізована в неповну середню.
25 червня 1941 року Головно окупували нацистські війська. Воно стало центром Головнянської районової управи. В період війни загинуло 103 жителі села, 40 юнаків і дівчат вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
22 липня 1944 року Головно зайняли радянські війська. Відразу після зайняття відновили діяльність районні та сільські ради депутатів, розгорнулися роботи з відбудови господарств. Були відновлені приміщення районних установ, універмагу, бібліотеки, розгорнулося житлове будівництво, стали до ладу кілька цехів райпромкомбінату.
На початку 1945 року було відкрито районну лікарню на 15 ліжок, почав працювати радіовузол. З березня 1945 року почала виходити газета «Нове життя» — орган Головненського РК КП(б)У. В травні 1948 року відновив роботу колгосп «Правди». У 1957 році село Головно отримало статус селища міського типу.
У 1959 році побудовано овочесушильний завад, де працювало 250 штатних і 130 сезонних робітників. Після укрупнення районів Волині у 1959 році Головнянський район ліквідовано і приєднано до Любомльського. У 1960-х роках село Кучани приєднане до селища Головно, а Головно перейменовано в Головне.
В 1961 році тут побудована школа-інтернат. Станом на 1962 рік кількість населення селища становила 3500 осіб, які проживали на 665 дворах.
З проголошенням незалежності Головно стало центром Головнянської селищної ради Любомльського району Волинської області. Згідно перепису населення 2001 року кількість населення становила 3190 осіб.
Нині в селищі діє середня школа, школа-інтернат, пожежна частина,лісництво, будинок культури, амбулаторія, дитячий садок, поштове відділення та ін. В селищі діють зразковий аматорський дитячий танцювальний колектив «Хуторянка», Народний чоловічий вокальний ансамбль «Соколи» тощо.
Відомими уродженцями селища є Антон Якович Солодуха – Герой Соціалістичної праці, Іван Євтухович Оксентюк – архітектор, лауреат Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка, Віктор Пилипович Лещук – доктор економічних наук, професор.
