Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Річка Неретва
Річка Неретва

Минуле й сучасне села Вижгів

14:00 28.07.2018
1508

Щирою молитвою зустрічає світанок і проводжає день Вижгів, якому виповнилося 219 років. Виринувши із сивої давнини, чимало всього, радісного і сумного, вікопомного і буденного, пережив за свої літа.

Хати тут у переважній більшості добротні (найстаріші дві збереглися від часів Польщі з 30-х років минулого століття, решта — післявоєнні), потопають у вишнях, які рядочком тягнуться мимо дороги, а за ними – городи, луг, річка...

Зараз тут мешкає 115 жителів, які господарюють на 52 обійстях. А в далекі 70-ті їх було 426, у восьмирічній школі навчалось 73 учні, та її закрили. Згодом не стало ферми, розграбували техніку, заросли бур’янами поля — і подалася молодь в найближчі міста шукати кращої долі. Та влітку оживають оселі, приїжджають онуки-правнуки покупатися в Неретві, назбирати грибів, ягід і просто поніжитися на лузі серед трав’яного різнобарв’я.

Люблять вижгівці свою малу батьківщину. Старожили пам’ятають, як учила співати їх Гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» у 1940 році матушка зі Штуня, дружина Покровського, який був палким прихильником незалежності держави. А нині за суверенну Україну на Майдані стояли їхні онуки, серед них мешканець села Іван Шишута. У Донецькій області у Красногорівці мужньо тримав свої позиції Андрій Каганюк, у ГранітномуІван Дмитрук. Нещодавно відійшов у вічність учасник АТО Олександр Савчука.

Тривалий час вижгівці не мали храму. Одні ходили до Штуня, інші — до Олеська, так і відзначали престольне свято: півсела — буряки обрізає на Івана Богослова, а інші — святкують. У 2004 році освятили місце під свій храм, у 2005-му почали будівництво. Через рік 20 травня відкрили церкву і провели перше богослужіння. Настоятелем став протоієрей Сергій Головенець, який вірою і правдою служить ось уже 12 років.

Почесним громадянином Вижгова є його уродженець генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, тут і коріння його роду. Заслужив право бути гордістю села відомий письменник, дослідник, журналіст Іван Ольховський. Він, зібравши достовірні свідчення людей, учасників подій Волинської трагедії, що відбувалася між поляками й українцями у 1943-1944 роках, написав правду про ці села, черпав її у Вижгові та Штуні, де зростали його батьки, з вуст рідних тіток, бабусі, сусідів, жителів навколишніх хуторів. Переконавшись, що винні обидві сторони, активно включився захищати справедливість, написавши дослідження «Кривава Волинь».

Найстарішій жительці села Лідії Гіль зозуля накувала 91 рік. З них майже 50 літ була дояркою, працювала на каторжних роботах в Німеччині. Ще й зараз Ліда Павлівна дає собі раду, мешкає сама. Однак її оптимізму та працелюбству може позаздрити й молодий: коли внук, засіявши поле, відмовився від картоплі, щоб старенькій було легше, вона посадила її на посіяному.

Шестеро дітей у подружжя Андрія Федоровича та Ольги Гервасіївни Колядів. Було всього на життєвому шляху: двоє з п’яти синів відійшли у вічність, поховали спаленого в Іловайському котлі онука. А вони, сивочолі й мудрі, разом прожили 65 років і є найстаршою парою в селі. До них уже впритул наближається зима, та не дають їй розгулятися діти й онуки. Хай вона буде не дуже холодною і дай, Боже, діждатися діамантового весілля.

Наймолодшою подружньою парою в селі є Катерина та Богдан Жилки. А сім’ї Миколи та Антоніни Челядів, Людмили і Володимира Дмитруків та Марії Лапчук виховують по троє-четверо дітей. 30 років приймакує Володимир Орищук, а наймолодший Олександр Пилипюк – лише п’ять. Ще недавно у Вижгові було 20 холостяків, зараз їх зосталося 13, і з них найстарший Олександр Чухрій: у цьому році святкує 60 літ.

Є у селі справжні майстрині, адже красу творити треба вміти. Вишиті бісером картини Ніни Шишели вражають баченням чарівного світу мистецтва. Наживо творять красу Юлія Орищук та Надія Міщук. Їхні ошатні будинки потопають у зелені садів та різнобарв’ї квітів.

Степан Шишка пропрацював фельдшером у Вижгові 29 літ. До речі, він з дружиною Вірою уже 46 років у парі. Вчителі-пенсіонери Катерина Оленич та Марія Вавриш засівали в дітей зерна доброти. Теплі й щирі слова заслужили Лідія Бекерей, завідуюча клубом у минулому, листоноша Марфа Скіпальська, яка дуже довго носить листи, телеграми і газети, Лариса Стрілюк, нинішній соціальний працівник, в якої вистачає любові і терпіння на всіх, ким опікується.

Галина ВАЩУК

Коментарі

колега

17:39 28.07.2018

Гарна стаття...Молодець!

Олександр Скіпальський.

23:31 28.07.2018

Дякую,Вам шановні односельчани за згадку. Все життя,куди б не закидала доля,люблю Кругле болото,дуби,Горічив та Неретву. В 5 років збігали на Половецькі гори. Любіть Україну! Не вірте російским прислужникам.

Андрій

09:20 29.07.2018

Шануймо завжди свою малу Батьківщину та тих, хто вам дав життя!

Валентина Якимлюк

13:54 01.08.2018

Звивається стежиночка
до рідного села,
Та найдорожча жилочка,
де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів,
що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика,
якою дорожу.

Веде вона по споришах
в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт,
співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава,
де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива
від згадок і думок.

Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось-булось –
Моє найглибше джерело –
село, моє село.

15 лютого
Сьогодні
Вчора
13.02.2019
12.02.2019
11.02.2019
10.02.2019
09.02.2019
08.02.2019
07.02.2019
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин