Бібліотекарка села Нудиже продовжила справу свекрухи
-
-
>
-
>
-
>
4042
Наталія Маркевич уже сім років працює в книгозбірні. Працюючи із книгами, вона отримує велике задоволення.
Про жінку, залюблену у свою роботу, пише газета «Новий погляд+» за суботу, 9 грудня.
«Народилася в селищі Головне. З дитинства любила годинами сидіти з пензликом і альбомом для малювання. Мені подобався сам процес творення прекрасного, а якщо ще й гарно виходило, то це було найбільшим поштовхом не залишати улюбленої справи.
Також змалку дружу із книгами. Це зараз кожна дитина має можливість та вміє користуватися Інтернетом, а тоді єдиним місцем, де можна почерпнути нові знання, була бібліотека. Я багато читала», − починає розмову пані Наталія.
Після закінчення школи вступила в Нововолинське училище на кравця верхнього одягу. У 1996 році вийшла заміж, народила трьох дітей – двох синочків і донечку.
«Свекруха працювала бібліотекарем у Нудижах. Навіть після того, як вийшла на заслужений відпочинок, ще чотири роки віддала роботі. Потім я її замінила. Так уже склалося, що вдома завжди є хороший та надійний помічник, який знає, що підказати і порадити», − з усмішкою розповідає жінка.
Працюючи із книгами, вона отримує велике задоволення.
«У фільмах ми сприймаємо події та героїв такими, якими нам їх показують режисери, а в літературі уява вимальовує кожну деталь, яка близька душі та серцю. Це інтригує. Чоловік інколи свариться, що ввечері допізна читаю. Каже: «Кидай вже, ще ж завтра день буде».
У книгозбірні чисто, охайно та затишно. Одразу, як ступаєш на поріг, розумієш, що потрапив до хорошої господині.
Навколо заповнені стелажі, гарно оформлені виставки, квітнуть вазони.
Родзинкою бібліотеки є музей, експонати в який почала збирати всім селом ще Марія Андріївна Маркевич.
«Я лише продовжила справу. Як приходять відвідувачі, то питаю, чи мають вдома старовинні речі. Прошу, щоб принесли їх сюди. Навіть як хтось приїде в село, то бачить, що ми не байдужі до історії наших предків, шануємо, пам’ятаємо та гордимося, що народилися саме тут.
Старші, пенсіонери просять принести книги додому, бо самі вже не в змозі прийти. Я заодно й розпитую, чи, бува, не збереглися в них ще мамині вишиті рушники або якісь інші речі. Є такі, які просто не розуміють ціни того, що мають. Думають: а навіщо воно треба? А це справді потрібно всім», − натхненно говорить бібліотекар.
Нудиженська сільська читальня комп’ютеризована: працюють комп’ютери, є доступ до Інтернету. Це значно полегшує роботу та заохочує читачів.
Хотілося б тільки, щоб сучасної української літератури було більше, але господиня надіється, що з часом ситуація покращиться.
Наталія – книгоман. Найбільше подобається читати твори наших земляків: Василя Гея, Володимира Лиса, Надії Гуменюк. «Соло для Соломії» вона «проковтнула» за ніч. Окрім читацького захоплення, вміє та любить в’язати спицями, вишивати.
Ірина МАЇЛО
