Мета життя матушки Анни – поставити на ноги восьмеро своїх дітей

З 1999 року в Україні у другу неділю травня відзначають День матері. Воістину, ненька – найдорожча, наймиліша, наймудріша і найрідніша людина для дитини.

Не кожна сім’я планує народити двійко малят, але коли батьки хочуть мати дружну велику родину, коли, окрім матеріального, панує духовність у словах і вчинках, у побуті і на роботі, то їх можна лише вітати, а дехто з ровесників називає це навіть подвигом.

Про багатодітне подружжя матушки Анни та отця Олега Кликоцюків із Любомля пише газета «Новий погляд+» за 13 травня.

«Я народила вісьмох дітей, а тепер мета мого життя – виростити їх справжніми християнами, − такі завдання ставить перед собою Анна Анатолівна, яка керує церковним хором Свято-Миколаївського храму села Запілля.

Їй − 36 років, чоловіку, отцю Олегу, – 41. Обоє народилися у древньому Любомлі, в одну школу ходили, тут і живуть.

«Завжди дуже любила маленьких учнів і свою першу вчительку із ЗОШ №3 – Євдокію Йосипівну Костюк. Тому після закінчення школи вирішила вступати до університету, щоб стати педагогом», – розповідає матушка Анна.

Закінчила лише перший курс, після якого вийшла заміж за Олега, який навчався в духовній семінарії. Спочатку він отримав парафію в селі Луковичі Іваничівського району. Довго там не забарилися, так як запропонували молодому священику завершувати спорудження Свято-Миколаївського храму в селі Запілля.

«Коштів на будівництво церкви не вистачало. Перед різдвяно-новорічними святами вчили нові колядки і щедрівки, ділилися на групи та їхали в усі куточки району, щоб швидше звести храм. Адже жителям одного села це не під силу», – пригадує матушка Анна, яка, незважаючи на вагітність, завжди була і є з парафіянами.

30 квітня 2003 року народився первісток, якого назвали на честь мученика Олександра Сіверського. Та жінка не полишала своє служіння Богу та людям. Вона закінчує Володимир-Волинське училище регентів-псаломщиків, керує церковним хором села Запілля, організовує роботу недільної школи.

Але найголовніше її покликання – бути матір’ю – порадником, другом, учителем і вихователем, кухарем і нянею для Олександра, Іванка, Дмитра, Нікіти, Марини, Романа, Сергія і найменшої в сім’ї − однорічної Василіси. Двоє ще дошкільнята, а шестеро – вже учні.

Матушка Анна виконує уроки тільки з трьома початківцями, старших троє самостійні, інколи підтримає тато – він математик, мамі – ближча філологія.

«Ми вирішили дати дітям і музичну освіту, − розповідає Анна Анатоліївна. – Спочатку Олександр брав уроки гри на фортепіано. А коли підросли менші, то захотіли займатися у духовому оркестрі. Зараз Іоанн та Нікіта грають на трубах, Дмитро – на валторні, Марина – на бандурі, а найстарший перейшов на баритон».

Як заграє домашній оркестр, то сусід слідкує, як часто змінюється репертуар. А бабуся Оля каже, що під таку музику їй краще спати.

«Наставник Олександр Шоцький – чуйна, витримана, добра людина і хороший спеціаліст. Ми повністю довірили йому своїх дітей. Нещодавно вони з оркестром їздили на обласний конкурс виконавців на духових та ударних інструментах імені Анатолія Тиможинського. Олександр завоював третє місце, Іванко − ще тільки диплом учасника.

Діти займаються в гуртках Станції юних техніків та Будинку школяра, у футбольній секції, але на все не вистачає часу».

У сім’ї Кликоцюків дружно святкують дні народження. Обов’язковим подарунком є книга, у них гарна домашня бібліотека. Багато читають батьки, прищепили цю любов Іоанну. Окрім книги, кожен вибирає річ до смаку: спальний мішок, вудочку, м’яч, гантелі.

Хрещені батьки, які приїжджають з усіх районів області і навіть із Києва, теж дарують речі, що потрібні дітям. Мама Аня демонструє тоді свою майстерність у випічці, готуючи по три-п’ять смачних тортів, інших кулінарних шедеврів.

А ще вона захоплюється вирощуванням квітів. Найбільше чарують її ромашки. Вони ростуть на клумбі поруч із трояндами, гладіолусами, ліліями. Найдорожчий подарунок для неї – букет польових ромашок, якого не забувають нарвати для мами сини і чоловік.

Найулюбленіший відпочинок – на озері. Попрацювали до обіду, а тоді – в машину і на Згорани.

Чимало часу жінка приділяє в’язанню спицями і крючком. У кожну шапочку, шарфик, шкарпетки для своїх діток вкладає безмежну материнську любов.

А ще намагається не пропустити жодної літургії, які отець Олег відправляє у Запіллі та у храмі святого Луки у селі Ладинь. Найчастіше буває там з Василісою, інколи – із синами.

Не можна уявити життя цієї родини без бабусі Олі, яка є опорою, чарівною паличкою-виручалочкою.

«Наша мама Ольга Іванівна Дударь 42 роки пропрацювала медсестрою хірургічного відділення. Її знає кожен другий любомльчанин, − з гордістю розповідає дочка. – Вона для нас, трьох дітей і 15 онуків, – втілення мудрості, доброти і любові, терпіння і чуйності.

Ненька наша, як та бджілочка, скрізь встигає. Ще й господарку тримаємо чималу. Звісно, допомагаємо всі: і батюшка, і діти, і я. Але матусі доводиться чи не найбільше. Щира наша вдячність їй та доземний уклін».

Такі слова і найщиріші побажання ми хочемо сказати й мамі Ані, яка ставить на шлях істини, добра та правди своїх дітей, разом із громадою церкви села Запілля турбується про захисників України. Здоров’я Вам і всій родині, оптимізму, невичерпної енергії, вдячності від дітей, родинного затишку і Божої благодаті.

15

Галина ВАЩУК