Георгіївський храм – духовний осередок любомльчан та окраса краю

06 Травня 2017, 11:53

7617

У дні Пасхальної радості, 6-го травня, православні відзначають день пам’яті Великомученика Христового Георгія Побідоносця, якого відносять до найбільших святих.

Для любомльчан цей день особливий, адже їхній храм, заснований у ХІІІ столітті, носить ім’я Святого Георгія – покровителя, воїна і захисника, – пише газета «Новий погляд+» за 6 травня.

Георгіївська церква, за словами архієпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симеона, «є не лише визначною пам’яткою архітектури, а й прабатьківською святинею Волинської землі. Сюди протягом століть йшли люди, несли свої скорботи і радості, молилися Богу, єдналися з ним у Святій Євхаристії».

Міцно стоїть храм і зараз, велично підноситься його хрест над Поліссям. Чималий годинник на стіні не лише вистукує час, а й мелодійно щогодини виграє «Боже Великий Єдиний, нам Україну храни». Тепер церкву байдуже не минеш, мимоволі на кілька секунд зупиниш погляд і прислухатимешся. Ідуть сюди прихожани і в будень, і у свято.

Науковці дослідили імена та прізвища 20 священиків та роки їх служіння у Георгіївській церкві. Так, із 5 квітня 1992 року, згідно з указом єпископа Волинського і Луцького Варфоломія, настоятелем призначено Володимира Лисого. 7-го квітня, на Благовіщення, минуло 25 років від часу проведення першої літургії. Це чверть віку, багато хороших змін відбулося відтоді.

«Народився я на Тернопільщині, в родині священиків не було, але мама керувала церковним хором, а батько виконував обов’язки старости, − розповідає отець Володимир. – Бабусі в церкві пророкували, що з мене буде «хороший батюшка». Спочатку поступав у військове училище, але доля розпорядилася інакше – став вихованцем Мінської духовної семінарії».

Після закінчення навчання, за благословінням потрапив у Любомль.

«Прийняв парафію не запущену, адже Георгіївська церква діяла протягом усіх років войовничого атеїзму. Люди берегли храм та віру в Бога. А ще була церковна громада, до складу якої входили парафіяни з багатьох сіл. Коли там звели свої святині, сумнівався, чи не відійдуть люди від церкви. На що мені владика Варфоломій, як мудрий пастир, твердо відповів: «Ти не переживай, молися. Люди ходитимуть у храм».

За останні роки багато змін відбулося, та найбільш приємні, за словами протоієрея Володимира, що в церкву йде молодь і діти, отже, у парафії є майбутнє.

Звісно, 700-річний храм, який пережив три пожежі, потребував капітального ремонту. Спочатку оновили штукатурку, замінили вікна, вперше в історії церкви її розписали, придбали все необхідне для звершення богослужінь.

У 2012 провели масштабну реконструкцію покрівлі та замінили шпиль (вертикальне завершення будівлі у формі сильно витягнутих догори конуса чи піраміди, увінчаних релігійним символом), який сягнув 42-метрової висоти. Важить він більше десяти тонн. А затим до шпиля пасував годинник. По діаметру він має понад 2 метра. Чи є подібні в області, чи в Україні, невідомо.

«Звісно, це дорого коштувало, та з Божою поміччю й завдяки благодійникам усе вдалося, − розповідає отець Володимир. – Значний внесок вклали і прихожани храму, отож ремонт провели якісно і порівняно швидко».

Георгіївська церква – окраса нашого краю, пам’ятка архітектури, про яку найбільше дбають місцеві жителі. Хочеться вірити, що й держава долучиться до збереження цієї святині, яка є однією з найдревніших реліквій України.

«А чия ініціатива в облаштуванні дитячого майданчика, який прикрашає територію храму?» – запитуємо в отця Володимира.

«Така необхідність виникла через те, що діти не можуть вистояти всю службу, їм потрібно десь дівати свою енергію. От тепер вони трішки на вулиці граються і в церкві спокійно стоять. Батькам добре та й малеча хоче йти до храму, − пояснює священик. − А ще діткам потрібне приміщення для занять недільної школи, яку веде регент нашого хору Любов Олександрівна Здонюк».

Протягом майже шести років отець Володимир виконував обов’язки секретаря Володимир-Волинської єпархії, це додало йому значного досвіду. Також сприяло духовному зростанню паломництво на Святу Землю, на гору Афон, до святинь польської Православної Церкви і нашої землі. За багаторічну працю настоятель відзначений багатьма нагородами.

Велику увагу георгіївська громада приділяє своїм найменшим прихожанам, діткам із реабілітаційного центру та малечі, яка хворіє. Нікого не залишають без новорічного подарунка. Завжди приходять на допомогу погорільцям. Неодноразово передавали продукти, одяг та найнеобхідніше бійцям на Схід.

Отець Володимир – батько трьох синів, два з яких уже одружені. Старший Георгій працює у правоохоронних органах, був у Слов’янську, середній, отець Андрій, служить священиком на Житомирщині, найменший Михайло – дев’ятикласник. Уже й тішаться маленькою онучкою.

Його Опора – віра в Бога, підтримка парафіян, які щиро моляться за здоров’я, благополуччя українців і за мир у країні.

Вітаємо настоятеля та прихожан Георгіївського храму, жителів міста зі святом. Хай церква буде для всіх живоносним джерелом, з якого щедро точать живі води Божої благодаті, а велична святиня – довіку духовним осередком та окрасою краю.