Любомль: учні школи №3 зустрілися через 20 років

29 Липня 2018, 12:14
Зустріч колишніх учнів через 20 років 9624
Зустріч колишніх учнів через 20 років

Знову у школі пролунав дзвінок, але він уже не кликав на уроки, а запрошував своїх випускників поринути у дитинство та пригадати моменти безтурботного життя.

Тихі довгі коридори, нещодавно пофарбовані перила і добре знайома дорога до актового залу. Квіти у вазі вже чекали на вчителів, а в приміщенні лунали радісні вигуки: «Овва, це ти?!», «Давно не бачив тебе!», «Як справи?». На обличчях з’явилися посмішки, і більше не було поважних Олександрів Петровичів і Наталій Володимирівних, а з’явились ті ж самі щирі та безпосередні школярі, які ніби ніколи й не розлучались з рідною альма-матір’ю.

Так само, як і тоді, жваво відповідали на запитання: хтось підглядав у сусіда, хтось перешіптувався, а хтось тягнув руку першим, без підготовки, та жартівливо запитував: «А мені вищий бал буде?» Екзамени складали не лише випускники, а й вчителі. Цікаві питання для них підготували колишні учениці Ольга Федчишина та Анна Дудар.

Ольга Федчишина та Анна Дудар.
Ольга Федчишина та Анна Дудар.

Найяскравіші спогади викликав камінь у формі птаха, принесений однією із школярок Євдокії Костюк. Вчителька розповідає:

«Добре пам’ятаю, як ми йшли в похід до лісу на Хмелівщину, а ви, знайшли камінь, в якому всі побачили птаха. Ще довго він прикрашав наш клас, а коли у школу прийшли вже ваші діти, то я передала їм це диво як спогад про батьків».

Теплими словами згадували своїх учнів вчителі початкових класів Людмила Гнатів та Євгенія Ярощук. З посмішкою розповідали про ті роки й класні керівники Ганна Резняк та Валентина Гуліда і підсумували:

«Хороші ви були діти, хотілося б знову вас вчити!».


1

Вражені зустріччю були й колишні однокласники, які на один день знову повернулись в ті часи, коли найбільшою проблемою було повідомити батькам про двійку, у дворі завжди чекали готові до нових пригод вірні друзі, а найазартнішою грою на перервах були «резинки».


2

«Враження такі, немов потрапила у 1998-ий, бо ніхто не змінився, всі лишились такими ж дітьми, як у школі», – посміхається Олена Кондратюк.


«Зустріч з однокласниками через 20 років… Здається, минула ціла вічність, встигло вирости нове покоління, і вже тепер наші діти, як і ми колись, починають штурмувати нові незбагненні висоти дорослого життя. З подивом виявила, що впізнаю всіх, хоча й ми не бачились вже два десятки років. З легкістю називаю імена вчителів і навіть пригадую довгі переформування класів: спочатку з двох у три, потім у чотири, а потім знову у два. Надзвичайно приємно побачити нас усіх разом, адже цікаво дізнатись, як склалась доля у людей, які й досі залишаються близькими. Я завжди з особливою теплотою і вдячністю відгукувалась про школу та своїх наставників, які наполегливо вчили нас нового. І, мабуть, важливіше не те, ким ми стали і чого досягли за ці 20 років, а те, що, незважаючи на тернистий шлях, зуміли залишитися собою», – ділиться Марина Панасюк.

На жаль, шестеро випускників відійшло у вічність і залишився лише світлий спогад про них. Їх пам’ять вшанували на кладовищі.

Після офіційної частини святкування перенесли до ресторану, де згадувались теплі історії, забувались сварки й образи та лунали старі пісні. І як в далекі шкільні роки, випускники знову зустрічали світанок разом. А нагадувати про цей вечір спогадів будуть маленькі дзвіночки, які залишились як символ шкільного життя та поки що свіжі світлини.

2

5

2

2

2

2





Ірина САВОШ,

студентка II курсу ЛНУ ім. І. Франка

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39