Учителька та журналістка з Любомля служить у лавах Збройних сил України. ФОТО

У тому, наскільки непередбачуваним може бути життя, певно, кожен з нас мав нагоду переконатися вже не раз. Звичний розмірений плин справ і подій в один момент може настільки раптово змінитися, що лишень встигай прилаштовуватися.

Повномасштабне російське вторгнення, що сталося майже два роки тому на теренах нашої держави — додаткове свідчення мовленому. Навряд чи могла уявити ще кілька років тому наша співрозмовниця Олена Терещук з Любомля, що колись полишить педагогічну та журналістську діяльність й одягне військову форму, пише газета «Наше життя».

Родом жінка з Грабового сусідньої Шаччини. Там росла, вчилася у місцевій дев’ятирічці. Завершувала шкільну науку — 10-й та 11-й класи — у школі №3 м. Любомля. Після школи вчилася у Волинському державному національному університеті, здобувши спеціальність філолога, викладачки української мови і літератури.

«Мені завжди подобалася ця шкільна дисципліна, — каже Олена Терещук. — Велика заслуга тут і моєї вчительки Світлани Миколаївни Шорікової. До того ж тоді багато хто зі знайомих при вступі обирав вчительський фах, от і я оцінила свої можливості та вирішила спробувати».

Педагогічний шлях співрозмовниці розпочався з Хворостівської школи, через пів року перевелася у Куснищанську, а ще через півтора поповнила вчительський колектив Любомльської школи №2.

Встигла спробувати себе і в журналістиці, адже три роки редагувала газету «Новий погляд+», яка донедавна виходила на теренах Любомльщини і Шаччини.

«Це був той випадок, коли, як мовиться, страшно, але очі бояться, а руки роблять, — пригадує Олена Миколаївна. — На початках було важко, роботу опановувала на ходу, по суті працювала і вчилася. Але мені подобалося, хоча непросто було поєднувати вчительську і журналістську працю. Навіть був період, коли задумувалася, яку роботу з цих двох полишити… Та хоч би що там було, це досвід, який став у пригоді під час служби».

Нині Олена Терещук — офіцерка відділення морально-психологічного забезпечення 63-ї ОМБР, лейтенантка Збройних Сил України. Розповідає, що думка поповнити лави нашого війська виникла ще з перших днів російського вторгнення.

«Торік 25 лютого мав вийти у світ черговий номер газети. Вже були готові матеріали до верстки, яку мали робити за день до виходу, — каже співрозмовниця. — І тут ранок 24-го — звістка про війну. Зрозуміло, що ні про яку газету вже не було мови, адже ніхто ще не розумів, що буде далі. Це вже через кілька днів, опанувала себе, порадилася з колективом і разом вирішили, що з-поміж інших матеріалів обов’язково готуватимемо рубрику, у якій висвітлюватимемо хроніку війни».

«При підготовці цієї теми доводилося «перелопачувати» багато інформації і щоразу натрапляти на повідомлення про втрати, руйнування, писати про наших полеглих воїнів, — продовжує військовослужбовиця. — Усе це тривожило, бентежило, не давало спокою. Хотілося бодай якось допомагати війську. Вже у квітні цього ж року я пішла у Любомльський відділ Ковельського ТЦК з проханням, щоб мене або мобілізували, або взяли на контракт. Тоді мені відмовили, сказали, що з жінок мобілізують тільки медиків або кухарів з відповідною освітою. Згодом ще раз звернулася, відповіли те ж саме. Зв’язалася з Ковельським ТЦК — сказали, що з моєю освітою не мають що запропонувати. А  вже майже через рік, на початку цьогорічного квітня зателефонували з Ковеля і запропонували пройти підготовку у навчальному батальйоні офіцерського складу структур морально-психологічного забезпечення Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На роздуми дали кілька годин. Порадилася з рідними, які підтримали мене».

Так 12 квітня Олена Терещук була мобілізована до ЗСУ. Ще через дванадцять днів прийняла присягу. Розповідає, що тоді з Волині на підготовку в університет прибули 12 осіб. Усі проходили професійний відбір — психологічні тестування, тест на рівень інтелекту та співбесіду з командиром навчального батальйону.

«У підсумку від Волині лишилося тільки троє людей, в тому числі і я, — каже співрозмовниця. — Півтора місяця тривали курси, потім — практика, яку проходила у Краматорську. Далі повернулася у Київ, склала іспит і з 6 червня була зарахована до особового складу 63-ї ОМБр. Спершу несла службу у Краматорську, потім у Слов’янську, а зараз перебуваємо на Лиманському напрямку. Принагідно хочу подякувати волонтеру Андрію Дем’янчуку, Сергію Сидняку та любомльським волонтерам, які на перших порах допомогли з необхідним забезпеченням: військовою формою (мого розміру не видавали), спальником та карематом (майже кожну ніч доводилось ночувати в метро, оскільки були постійні масовані обстріли столиці), для придбання якої не вистачало коштів. Андрій двічі навідував мене на Донеччині, передавав домашні смаколики. Це дуже підтримує».

Спершу була призначена заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Але коли приїхала у бригаду, керівництво, дізнавшись про роботу на «цивілці», вирішило залишити в управлінні. Зрозуміло, що це не з автоматом і боєкомплектом по окопах сидіти, хоча й там буваю (до речі, бійці позитивно сприймають жінок на фронті, це їх навіть мотивує), а з іншого боку, й розумовою працею на війні теж треба комусь займатися. 

Спектр обов’язків Олени Терещук чималенький. Це службові розслідування, підготовка та відправка телеграм, рапорти, офіційні відповіді на звернення родичів військовослужбовців, виїзд на нульові позиції до наших військових задля оцінки рівня морально-психологічного стану бійців та їхніх потреб і проблем, або ж просто аби поспілкуватись, оформлення необхідних документів (наказів) для заохочення особового складу подяками, грамотами, медалями бригади, а також для подання на державні, відомчі та Головнокомандувача нагороди, постійна співпраця з психологами та керівним складом підрозділів бригади та ще багато іншого.

«Крім того, до моїх обов’язків входить співпраця зі службою зв’язків з громадськістю, — каже офіцерка. — Разом з представниками ЗМІ регулярно їздимо у розташування підрозділів і на позиції, отож журналістська практика стала у пригоді. Моє завдання — слідкувати, що саме знімають журналісти, запитують у військових. Хтось скаже — цензура. Певним чином так, але, з іншого боку, продиктована вона благими намірами, адже якщо випадково той чи інший військовий об’єкт чи хоча б елемент, потрапить у кадр, це може стати джерелом інформації для ворога і фатально обернутися для наших військових. Також додам, що у нас видається бригадний журнал, який перечитую перед тим, як він має з’явитися в загальному доступі».

Наостанок — про запоруку нашої Перемоги.

«Вона цілком реальна, але не все залежить від самих лишень Збройних Сил, — каже Олена Терещук. — Вагому роль відіграє єдність усіх нас — і на передовій, і в тилу. Відтак, з нагоди Дня Збройних Сил України, хочу побажати усім нам бути єдиними на шляху до Перемоги, мужніми та сильними, щоб витримати всі випробування, усім терпіння, підтримки рідних і близьких».

Микола СЕРГІЄНКО