Наші медики: на заслужений відпочинок – у 72 роки
-
-
>
-
>
-
>
347
Серед ветеранів медичної служби Любомльщини чи не найдовше пропрацювала у лікарні Надія Глушук.
У цієї тендітної сивочолої жінки енергія та оптимізм б’ють ключем, а її життєлюбності та веселій вдачі міг би позаздрити будь-хто. Та й свій «медичний пост» любомльчанка Надія Глушук залишила лишень два роки тому, коли на життєвому порозі вималювалося немало небагато – 72 роки!
Народилася Надія Сергіївна у 1948 році в селі Вишнів, там же закінчила восьмирічну школу. Потім, після навчання у 9-10 класах в Любомлі, батьки запропонували дівчині вступити до Любомльського медичного училища на спеціальність «акушерство». Вона й погодилась, бо, як жартує, і додому було близько, і освіту хорошу здобула.
У березні, коли було розподілення, Надію направили працювати акушеркою в Столинські Смоляри, медичний пункт обслуговував жителів не тільки цього села, а й сусідніх так званого Забузького куща. Через пів року дівчині запропонували перейти у медпункт села Грабове, щоб надолужити показники профілактичних щеплень дітей.
«Там і залишилася. Вийшла заміж за хлопця із сусіднього села Адамчуки, він був військовим – прикордонником, – пригадує Надія Сергіївна. – У 1970 році так склались обставини, що я перейшла працювати у Любомльську районну лікарню, де займалась видачею лікарняних листків. Пізніше, коли звільнилося місце медичної сестри в неврологічному відділенні, влаштувалася туди».
Також жінка брала чергування у гінекологічному, пологовому відділеннях, залишаючи п’ятимісячного сина на чоловікову бабцю в Адамчуках, адже в ті роки декретна відпустка давалась лише на 56 днів.
У 1996 році Надії Сергіївні після скорочення персоналу запропонували перейти у поліклінічне відділення в кабінет неврології. Тож там вона пропрацювала аж до 2020-го, і у 72-річному віці та зі стажем роботи у 52 колеги урочисто провели її на заслужений відпочинок.
«Увесь цей час на роботу я старалася приходити раніше за лікаря, щоб о сьомій годині бути вже на місці. Писала журнали, підганяла паперову роботу, щоб лікареві більше часу залишалось на прийом хворих, – пригадує Надія Сергіївна. – Можливо, могла б і ще працювати, якби не ввели для роботи комп’ютери. Тоді вирішила, що все-таки дорогу треба давати молодим спеціалістам».
Та робота медика у Надії Сергіївни не обмежувалась у кабінеті лікаря. Її як досвідчену та вправну спеціалістку завше кликали сусіди та знайомі то крапельницю вдома поставити, то ін’єкції внутрішньовенні чи внутрішньом’язові зробити. Нікому ніколи не відмовляла, бо каже, хотіла допомогти людям.
Не звикла Надія Сергіївна сидіти на місці, тому на заслуженому відпочинку щойно зійде сніг та пригріє тепле сонечко, бере велосипеда, яким завше їздила в будь-яку пору року на роботу, та крутить на свій невеличкий город у Вишнів, готуючи його до садіння. Тепер же жінка чи не щодня їздить полоти свою городину. Зізнається, саме оптимізм, позитив та активний рух (спробуйте щодня у такому віці побігати по декілька разів з четвертого на перший поверх, принести дров чи у магазин вийти!) допомагають у житті.
Тішиться трьома внуками – двома дівчатками та півторарічним хлопчиком, якого у квітні разом із дружиною привіз з Одеси син.
Частенько сумує Надія Сергіївна за дружнім колективом медиків Любомльської лікарні, якому напередодні свята зичить професійного росту, вдячності та гідного поцінування їхньої праці від держави, а ще – міцного-міцного здоров’
