Любомльчанка Любов Сінчукова понад пів століття працює медиком у ТМО

Жителька Любомля віддала роботі у лікарні понад 50 років.

У далекому 1970 році, після закінчення навчання у Любомльському медичному училищі, котре було дуже популярним на той час, молода, сповнена ентузіазму випускниця навчального закладу Любов Сінчукова прийшла працювати у Любомльську районну лікарню. З тих пір уже майже 52 роки Любов Іванівна незмінно працює у медзакладі, з яких 49 років присвятила роботі у рентгенкабінеті, йдеться на сторінці КНП «Любомльське ТМО Любомльської міської ради» у фейсбуці.

«Спочатку «бігала» по відділеннях – то в терапії, то в дитячому відділені, інфекційному, хірургії – пригадує жінка. – Але коли через три роки «біганини» запропонували перейти працювати у рентгенкабінет – погодилась, так і залишившись тут на довгих п’ять десятків років».

Народилася Любов Іванівна в селі Рівне Любомльського району, зростала у родині сама. Змалку, дивлячись на батька, котрий прийшов з війни майже інвалідом, після закінчення восьмого класу місцевої школи вирішила піти навчатись на фельдшера. З тих часів добре пам’ятає викладачів училища, котрі за сумісництвом працювали й у Любомльській лікарні. Каже, вони й стали під час роботи першими її наставниками.

«Коли стала працювати у рентгенкабінеті, доводилось мати справу з тими хімічними речовинами, які використовували при проявленні знімків. А це – пил, бруд, яким доводилось дихати щодня. Бувало, що в день робили понад 60 знімків. За шкідливі умови праці робота у рентгенкабінеті прирівнюється до роботи шахтарів, – розповідає Любов Іванівна. – Тепер же – нова сучасна комп’ютеризована апаратура, значно безпечніша для здоров’я як лікаря, так і пацієнта».

Цю нову сучасну апаратуру, попри поважний вік, жінка опанувала за два дні. Правда, зізнається, доводилось «потрусити» трохи молодь, аби допомогли розібратися, але надскладного в освоєнні апаратури для жінки не було.

Численні флюорографії при проходженні медоглядів як призовниками, так і військовими, працівниками інших професій, а ще – рентгенівські знімки при травмах (їх, як відзначає медик, також є чимало) – усе вимагає точності та зосередженості.

«Бували дні, працювали як по конвеєру – одні виходили, інші – заходили. Коли працювали ще у старій поліклініці, найбільше довелось робити до 120 знімків на день, а ще ж – ургентні випадки доводилось обслуговувати, якщо викликали», – пригадує Любов Іванівна.

Попри те, що жінка перебуває на заслуженому відпочинку, не наважуються кидати улюблену роботу. Сили та наснаги в житті додають улюблені квіти, робота на городі та в саду.

«Я живу там. Якщо я – в землі, я забуваю про те, чи їла я чи пила, забуваю і про втому, – ділиться Любов Іванівна. – Земля дає людині сили, хай би хто що там казав. Коли бачиш результат своєї праці, коли буйним цвітом з ранньої весни до пізньої осені цвітуть улюблені квіти, радуючи душу і серце, здається, що готова знову з новими силами ставати до роботи».

Двічі в житті жінці довелось пережити важку втрату: першого разу – чоловіка, котрий загинув в аварії.

«Люди не бачили, що і як я переживаю. Я сама тоді буквально вила в хаті. На людях усієї глибини свого горя я нікому не показувала, – розповідає жінка. – Другий раз через майже 10 років я зустріла не менш достойну людину – свого другого чоловіка. Але й його через 9 років також не стало через хворобу».

Тепер опорою для Любові Іванівни є два сини – Сергій та Ігор, невістки, внуки. Таку ж професію, як і у бабусі, обрала її старша онука Віка, котра тепер також працює медичною сестрою у Любомльській лікарні, заодно освоївши професію психолога.

Попри поважний вік, Любов Іванівна поки не збирається кидати улюблену професію, адже переконана – поки вистачає сил приносити користь людям – доти й сама матиме сили жити. А у переддень професійного свята зичить усім своїм колегам миру, здоров’я та віри у майбутнє.