У Рівному на Любомльщині досі стоїть пам’ятник на честь радянської влади
Село Рівне майже на самому кордоні з Польщею. За кілька кілометрів – автомобільний пункт пропуску у Європу. Але тут наближеність до неї не відчувається.
Складається враження, що радянське минуле звідси так і не вивітрилося. Про це пише Високий Замок.
У центрі села – пам’ятна стела на місці спаленої польськими шовіністами у липні 1943-го церкви. А поруч, за металевою, пофарбованою у патріотичні жовто-сині кольори, загорожею – занедбаний обеліск із вицвілими вінками.
Спорудив його у 1967 році скульптор Герман Ліпманович Кронгауз, колишній декан Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, який згодом перебрався до Ізраїлю. Звертає на себе увагу радянська символіка: п’ятикутна зірка на вершині пілона й заідеологізований напис: «Збудовано на честь 50-річчя Радянскої влади» (м'який знак пропущено). На таблиці біля підніжжя обеліска ще один штамп комуністичної пропаганди: «За роки Великої Вітчизняної війни від рук фашистських окупантів та українських і польських буржуазних націоналістів загинуло…».
Декомунізація, прописана українським законодавством, сюди не дійшла. Місцевим жителям не ріже вухо словосполучення «буржуазний націоналіст». Хоча тут вшановують героїв Майдану, учасників російсько-української війни, під час державних свят також приносять квіти до обеліска радянській владі. І це відбувається у краї, де у 40-х роках минулого століття зародився визвольний рух проти «совітів». Це про тутешніх партизанів легендарна повстанська пісня:
«Там десь далеко на Волині
Створилась армія УПА,
Щоби воскресла Україна
І завітала свобода…"
– Історія тут наче завмерла, – спересердя каже один із поважних жителів Рівного, показуючи на цей, радше партійний, а не військовий обеліск.
Юрій Фініковський, новообраний голова Рівненської сільської територіальної громади (працював директором Любомльського краєзнавчого музею):
«Ніхто із жителів Рівного за 29 років Незалежності ні у пресі, ні у своїх зверненнях до органів місцевого самоврядування не порушував питання про долю пам’ятника у центрі села. Вони цим не переймалися, значить, усе їх влаштовувало. Щоправда, депутати робили запит щодо будівництва окремого меморіалу борцям за волю України…
Як новообраний голова громади, як випускник історичного факультету, вважаю, що у цьому питанні маємо керуватися законодавством, зокрема законами про декомунізацію. Звернемося по консультацію в Український інститут національної пам’яті, до державних органів, які займаються охороною культурної спадщини. Будемо діяти відповідно до закону. Але невідповідність йому, яку помітили журналісти у Рівному, – очевидна.
Погоджуюся з тими, хто пропонує на цьому, вже позбавленому ідеологічних стереотипів пам’ятнику, зробити об’єднувальний, християнського змісту напис. На зразок такого: «Вічна пам’ять односельцям, які загинули у вирі Другої світової війни».
«На Любомльщині багато людей загинуло, воюючи у лавах УПА. Перші загони українських партизанів почали з’являтися у березні 1943-го. А останній бій упівців (він відбувся якраз на теренах нашої Рівненської ОТГ) був листопаді 1951 року. На території Рівненської громади встановлено три пам’ятні (щоправда, скромні) знаки, пов’язані з УПА. Є символічна могила партизанки Наталки Хасевич, племінниці знаменитого художника-графіка УПА. Ще один знак – про загиблого воїна УПА. На іншому пам’ятному хресті є згадка про останній бій упівців із енкаведистами у листопаді 1951-го. У нашому районі свої меморіали на цвинтарях впорядкували громадяни Польщі, щороку приїжджають сюди поминати близьких співвітчизників. Нам би повчитися у них такої пам’яті...», – підсумовує Юрій Фініковський.
Читайте також: 28 років тому на площі у Любомлі зняли пам'ятник Леніну
Коментарі