Олеськ: з історії села

До складу сільради входять села Олеськ і Глинянка.

Площа сільради — 6200 га, в т.ч. земель під забудовою — 159 га. На її території налічується 504 двори. Населення — 1135 жителів, з яких 564 — працездатні, 571 — непрацездатні. 74 особи офіційно працевлаштовані, 109 — безробітні. На території ради працюють: 6 магазинів, ЗОШ І-ІІІ ст., де навчається 136 учнів та початкова школа (14 учнів), будинок культури, бібліотека, дитячий садок, амбулаторія і фельдшерсько-акушерський пункт. Про це йдеться на сайті газети «Наше життя».

Центральна садиба — село Олеськ, розташоване за 25 кілометрів на південь від Любомля, за 90 кілометрів від обласного центру і за 4 км від автошляху Піща — Шацьк — Володимир-Волинський — Павлівка.

Село розміщене в верхів’ях річки Неретва, притоки річки Буг. Перша літописна згадка про Олеськ датується 1453 роком, хоча воно засноване набагато раніше. Під тим роком воно відмічене як власність Петра, Луцького старости, а пізніше княжат Андрія, Михайла і Федора Сангушків, яка дісталась їм у позові за межі з Сеницькими, дідичами сусіднього села Машів.

На західній околиці села існувало городище часів Київської Русі. Урочище так і називається – «Городище», в якому, за сільськими переказами, перебувала одна з частин київської дружини під керівництвом княжича Олеся. Зі східної сторони в урочищі «Венжикове», під час прокладання лінії електропередачі до хуторів, з ґрунтом на поверхню вийняли рештки знарядь кам'яної доби (кам'яна сокира, скребок, каміння, оброблене людиною).

В податкових книгах і люстраціях ХVІ ст. село записано як Олеско. В 1564 році землевласники в с. Олеськ були: Василь Олеський та Іоан Хіоніський, які мали 13 спадкових грядок, за які платили у рік 2 флорини 5 грошів. Станіслав Лащ мав наділ із 7 спадкових грядкових полів, за які платив І флорин 5 грошів. Наділ пані Мацейовської, кастелянші Сандомирської, складав 8 спадкових ланів, за які вона платила в рік 5 флоринів 10 грошів. У селі був двоколісний водяний млин.В люстраціях Любомльського староства за 1565 рік село Олеско відмічене як королівська власність і було в оренді панів Мацейовських. Село мало 8 осілих дворищ з 49 мешканцями і сплачувало податків у рік на суму 31 флорин 24 гроші.

Вперше церква в с. Олеськ згадується у поборових книгах за 1510 рік.Згідно реєстру загального обкладання податком общин за 1533 рік відомо, що церква с. Олеськ платила в рік 8 грошів і після повторного начислення ще 4 гроші. Село належало до Любомльського староства і було приписане до Любомльського замку.

Управителями від Браницьких в селах Олеськ, Глинянка, Владинопіль були: у 1838 – 1847 рр. Пршесмицький, 1847 – 1849 рр. Поморський, 1848 р. – Левандовський.

З кінця 40-х років ХІХ століття село стало центром волосного правління. Тут був волосний староста, писар, поліцейський урядник, старшина, вчитель. Вже в 1867 році в селі був фельдшерський пункт і дільничний фельдшер. Працювала казенна винна лавка. До парафії приписане с. Пустинка з 118 жителями. Парафія була занесена до 5-го класу 6-го благочинного округу Володимир-Волинського повіту. У 1869 році в селі відкрите однокласне народне сільське училище.

У другій половині ХІХ ст. вже стали непоодинокими випадки вінчання жителів Олеська з дворянами, які були римо-католиками. В такий шлюб вступив у 1871 році волосний фельдшер П. Тімофеєв з дворянкою М. Михайловською-Познанською, при цьому римо-католички давали підписку, що будуть виховувати майбутніх дітей у дусі православної віри.

Законовчителем в Олеському однокласному народному училищі з 1890 року був священик Олександр Малевич, який отримував за навчання 90 рублів. В училищі навчалось у 1913 році 79 хлопчиків і 9 дівчаток. Школа знаходилась у власному будинку. Від держави виділялось 780 руб., з селян 225 руб. і від громади 98 руб. 65 коп. При училищі була І десятина землі.

В період австро-німецької окупації 1915-1918 років українські Січові Стрільці в грудні 1916 року відкрили у с. Олеськ першу українську школу. Вчителем був стрілець Олег Калиновський. У ній вперше молитви звучали на українській мові.

Перша світова війна закінчилась тим, що Волинь була захоплена Польщею. З 1919 року вся церковна документація ведеться на польській мові. В 20-х і 30-х роках частково вживалась українська мова, а в кінці 30-х років українська мова була заборонена.

У серпні 1920 року в Олеську було встановлено радянську владу, створено волревком, головою якого був П.С. Лебідь. За активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади в 1917-1920 роках його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.З 1934 року діяв осередок КП(З)У, осередок ОУН (1941-1951). За часів німецько-радянської війни брали участь в радянській діючій армії — 186 чол., в УПА — 29 чол., в партизанах — 8 чол. Загинуло на фронті — 81 чол., вивезено на примусові роботи до Німеччини — 308 чол., в Сибір — 36 чол.

З перших днів окупації в селі розпочався антинацистський рух. Підпільна група розповсюджувала листівки, проводила широку агітаційну роботу серед населення, збирала зброю і боєприпаси, зривала виконання планів окупаційних властей по здачі продуктів харчування, громила відділки поліції.

Наприкінці 1941 року підпільники розгромили нацистську каральну групу, знищивши 20 гітлерівців. 18 липня 1944 року частини Червоної Армії визволили Олеськ.

Після смерті настоятеля Олександра Малєвича до церкви було передано 13 богослужбових книг. Церква вціліла під час лихоліть Другої світової війни. У 1944 році в її дворі було захоронено більше сотні німецьких солдат, які загинули в боях. В 2005 році проведена ексгумація і вони перезахоронені на військовому кладовищі в с. Потиличі Львівської області.

По закінченні війни село Олеськ відносилось до Вербського району, пізніше до Оваднівського. В 1947 році утворено перший колгосп в селі Ставочки, а в 1949 році — в с. Олеськ. З 1956 року, після реорганізації, існував колгосп ім. Шевченка, а з 2000 року — КСП ім. Шевченка.