Випускники любомльської школи пригадали роки навчання та подякували вчителям

29 Травня 2020, 12:03

6786

Випускники школи №2

Вже другий місяць в Україні карантин. Школярі з березня опановують дистанційне навчання.

І цього року вперше за часів незалежної України покоління випускників залишається без традиційного останнього дзвоника.

Для нас, одинадцятикласників Любомльського ЗЗСО №2, це мав бути останній день у школі. Цей день, як і день, коли ми вперше з батьками переступили шкільний поріг, мав запам’ятатися на все життя. Та життя внесло свої корективи.

Усе почалося 1 вересня 2009 року – перші враження від пізнання такого цікавого й непростого світу, перші захоплення й розчарування, успіхи й невдачі, перші кроки у дорослий незвіданий світ, адже ми вперше переступили поріг школи.

Наталія Лемкіна, Ольга Павлюк, Вікторія Мороз та Раїса Шишкіна були нашими наставниками в початковій школі. А далі понеслось: різні мови та літератури, історія, алгебра і геометрія, фізика та хімія, біологія і ще багато цікавого. Здавалось нам, 11 клас, випускний – десь далеко. Ніхто з нас й не думав, що так швидко промайнуть й залишаться позаду наші шкільні роки.

У наших серцях залишилося багато приємних спогадів за час проведений у школі – уроки, конспекти, проєкти, флешмоби, іспити, незабутні вечори, концерти, підсумкові атестації, хвилювання, мрії та перші кохання…

Глибоко вдячні педагогам на чолі з директоркою школи Марією Мельниченко, які вклали в нас знання, серце та частинку своєї душі. Своєю любов'ю та невтомною працею допомагали нам пізнавати світ, прищеплювали найвищі моральні цінності.

Кажуть, що справжнім вчителем треба народитися, і що вчитель – це не професія, а велике покликання. Такою є класна керівниця Лідія Хомич – вчителька української мови та літератури, спеціалістка вищої категорії, яка має звання «старший вчитель» та 45 років педагогічного стажу. Вона поруч з нами ось уже сім років.

Скільки всього ми прожили разом за ці роки доброго і поганого. Пам’ятаємо наше перше знайомство: «Така серйозна та строга, як ми будемо?» Та з часом почали розуміти вас як людину, як педагогиню, для нас ви стали наставницею, другом, філософом, яка щоденно ставила нас на правильний шлях, вдосконалювала як особистість, і врешті-решт давали знання.

Тож сьогодні хочемо вклонитись вам та сказати спасибі за вашу працю, пораду і просто за те що ви є. Ми не прощаємося, а говоримо до побачення, адже ми обов'язково будемо пам'ятати та відвідувати школу. Спасибі вам. І до нових зустрічей.