Мосир: село з майже 500-літньою історією

Перша писемна згадка про нього датується 1538 роком. У заснованому селі діяло волоське право. Реєстр додаткових податків за 1564 рік відзначає, що село мало 12 спадкових ланів, за які платили 2 флорини податку в рік. Село належало до Любомльського замку. Згідно з люстрацією 1564 року Мосир належав панам Мацеєвським.

Село розвивалось поволі, бо було на неродючих землях, пісках і болотах. 12 травня 1759 року Волинська воєводина Антоніна Ржевуська дала дозвіл на церковні угіддя, а в 1762 році була побудована дерев’яна церква, яка відносилась до Холмської єпархії. У 1796 році церква Вознесіння Господнього і громада с. Мосир перейшли у православ’я, і ввійшли в склад Волинської єпархії. На той час дерев’яна церква відмічена як стара, але до священослужіння придатна. Село мало 80 дворів і 470 парафіян. З початку ХІХ ст. при церкві вже був дячок. Село і землі розміщувались у володіннях графа Францішка Ксаверія Браницького. Згідно клірової відомості за 1828 рік церковна земля розміщувалась в 6 місцях. Село Мосир тоді мало 57 дворів і 444 парафіян, - ідеться на сайті газети «Наше життя».

До пожежі 7 липня 1841 року, під час якої згоріло 39 будинків (більша частина села) церква була розібрана, оскільки її зруйнувала буря місяцем раніше, дерево з неї було трухляве, тому селяни пустили його на паливо.

Нову церкву почали будувати з 1842 року за кошти графа Браницького і планували їй назву св. Миколая. Цього святого особливо шанували в селі. Дерев’яна церква була на кам’яному фундаменті. Тоді ж за кошти графа був побудований будинок священику. Закінчено будівництво церкви у 1846 році. Волинська Духовна Консисторія зобов’язувала священиків при церквах відкривати поселянські школи. В указі Консисторії за 1840 рік відмічено, що через небажання парафіян (а церква тоді не діяла) школа в селі Мосир не була відкрита. В 1849 році землі графа Браницького Любомльського маєтку були конфісковані і селяни стали державними. Клірова відомість за 1854 рік інформує, що церква хоч і була начинням бідна, але мала його достатньо. Жалування священик мав у рік 80 карбованців, дяк 36 карбованців сріблом. Станом на 1861 рік церква була покрита англійською білою бляхою.

Володимир-Волинський єпископ Арсеній, який відвідав церкву у 1905 році, з сумом описує, що церква в селі відмінно чистого стилю, але по ветхості закрита і богослужіння не проводяться. Громада села є дуже бідною і в першу чергу від того, що в с. Мосир є вільний продаж державної горілки і жителі цим зловживають.

Хоча нового дерева було виділено з надлишком, церкву почали будувати з матеріалу розібраної церква, тоді як цей старий матеріал планувалось використати на будівництво дзвіниці і огорожу кладовища, або в крайньому випадку продати. По цьому факту було заведено справу за неправильне використання матеріалу і в цілому коштів розпорядниками будівництва церкви.

У 1911 році будівництво церкви було закінчено. Нова церква була простора, однокупольна, на кам'яному фундаменті, крита бляхою, з дзвіницею отримала назву Свято-Миколаївської церква. Прикрашена була бідно. Церковно-приходська школа розміщувалась у власному будинку. Від громади відпускалось на школу 60 карбованців, а із коштів Св. Синоду — 85 крб. Навчалось 27 хлопчиків і 5 дівчаток. Церква с. Мосир пережила І і II Світові війни. При радянській владі використовувалась під склад зерносховища. Деякі ікони і іконостас були передані і зберігались у церкві с. Олеськ. Дзвони здані на металолом. В період послаблення атеїстичного тиску в 1990 році на прохання жителів села рішенням облвиконкому було зареєстровано релігійну громаду села і передана їй церква. Ініціаторами відродження і відбудови церкви були Повшук Ананій Васильович і Козловська Галина Олександрівна. Після ремонту і розпису церкви її урочисто в присутності Владики відкрили у 1995 році, повернувши стару назву Свято-Миколаївська.