Почапи: школа, в якій панує домашній затишок
-
-
>
-
>
-
>
6579
В останній рік в освітянських колах активно обговорюється питання малокомплектних сільських навчальних закладів. Закривати їх чи залишати? На це запитання немає однозначної відповіді.
У селі Почапи невеличка школа – всього 49 учнів і 11 педагогів. 23 дитини доїжджає з сусідніх сіл Чорноплеси та Вигнанка.
Цікава особливість цього навчального закладу: майже всі вчителі – колишні випускники. Закінчили вузи і повернулися в рідне село. Тому колектив дружний: треба було, то зібрали гроші й купили у школу ксерокс, на ремонт коштів не вистачає – кожен виділив свій одноденний заробіток.
Марія Троць 32-й рік очолює цей навчальний заклад. Вона – третій директор за всю історію існування школи. У керівника немає свого кабінету. Марія Панасівна разом із колегами сидить в учительській.
У Почапах навіть за Польщі існувала школа. У радянський період перший післявоєнний випуск був у 1947 році. У різні часи кількість школярів змінювалася. У кінці 1980-х їх було найбільше – 93 учні. Лише одного року у Почапах не народилося жодної дитини.
Цьогоріч востаннє святкують Першовересень у своїй школі вісім випускників-дев’ятикласників. Лише три першокласника сіло за парти, у наступні роки вже 6 першачків буде.
«Наша школа складається із семи старих, можна навіть сказати старовинних, будівель, – розповідає директор Марія Троць. – Одне приміщення – 20-х років минулого століття, інше – 30-х. Ще одна зроблена з двох перевезених клунь».
Якось була перевірка підготовки школи до навчального року. То одна пані з обласного інституту вдосконалення педагогічних кадрів зауважила: «Тут людям треба дякувати за те, що вони працюють, а не перевіряти їх».
«Ось у таких умовах живемо і сіємо зерно знань, – продовжує Марія Панасівна. – Вже було два проекти будівництва школи. Перший – у 1974-му. Коли об’єднали наш колгосп з господарством у Зачернеччі, то навчальний заклад побудували у цьому селі, бо там була центральна садиба. А в нас нічого не робили. У 1991 році планувалося будівництво нової школи на 150 місць. Але розпочався розвал Союзу, і тоді вже ніхто нічого не зводив».
Обіцяли школу на 2010 рік, але ж розпочалася фінансова криза. Вчилися почапівські дітки стільки років у клуні, то ще потерплять. У державних мужів є справи важливіші, ніж якась там школа у віддаленому поліському селі.
До речі, діє тут і бібліотека - «У Почапах шкільна бібліотека – у столітній єврейській хаті».
В усіх шкільних будівлях завжди тепло, чисто і затишно. Хоча на сім приміщень лише одна ставка прибиральниці і на 13 грубок одна ставка опалювача.
«Зараз у нас особливо гарно – 9 клумб та 5 рабаток потопають у різнобарв’ї квітів. Ми таким чином намагаємося заховати наші старенькі приміщення, – сміючись зауважує Марія Панасівна. – Он які дахи порослі мохом, але зате під його вагою вітер не може розкрити навчальних приміщень».
У Почапівській школі дійсно працюють ентузіасти своєї справи. Вони живуть її проблемами та стараються зробити все, аби в їхньому храмі науки ще довго дзвінок кликав на урок.
