Минають другі роковини з дня смерті захисника з Вишнівської громади Олександра Оленича
824 3 березня 2024 року перестало битися серце мужнього воїна ОлександраОленича.
Минають роковини із того дня, коли недуга забрала життя старшого сержанта мінометного відділення спецпідрозділу швидкого реагування «ШКВАЛ».
Народився 31 березня 1987 року в селі Вижгів.
Ще змалку Олександр відзначався наполегливістю. Він ріс допитливим хлопчиком, який із радістю допомагав дорослим та ніколи не боявся фізичної праці. Навчався в Радехівській школі, а після дев’ятого класу вирішив обрати військовий шлях – вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею. Там він загартовував характер, займався спортом, мріяв про майбутнє.
Проте після випуску його шлях склався інакше – він здобув цивільну освіту в Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, ставши інженером-будівельником. Але військова справа так і залишалася в його серці.
У 2011 році він таки повернувся до військової служби – приєднався до лав прикордонників. Охороняв кордони України в Ягодині та Висоцьку, неодноразово демонструючи відповідальність і високий професіоналізм.
Згодом Олександр створив сім’ю. У 2009 році він одружився зі Світланою, з якою виховував двох донечок – Соломію та Марію. Для них він був справжньою опорою, завжди поруч, завжди турботливий.
У 2017 році він залишив військову службу та працював за кордоном у Польщі та Чехії. Але доля приготувала для нього інше випробування – коли почалася війна, він не міг залишитися осторонь.
Вже в перші дні війни Олександр знав, що має йти захищати Україну. Ще до отримання повістки він підготував усе необхідне, зібравши військове спорядження. І хоч у перші дні його не взяли через великий наплив добровольців, вже 12 березня 2022 року він став до лав Збройних Сил України.
Його військова дорога проходила через Львівщину, Хмельниччину, Житомирську область, а з липня 2022 року – через найгарячіші точки Донеччини. Там він провів три місяці на передовій, виконуючи бойові завдання.
Та раптом Олександр зіткнувся із ворогом, якого не можна здолати зброєю. Онкологічна хвороба забрала його сили, і після кількох місяців боротьби 3 березня 2024 року його серце зупинилося.