Радість її життя – праця з дітьми

05 Березня 2017, 13:05
2705

Неля Азаркевич із Любомля – творча особистість. Їй вдалося те, що багатьом не по плечу – пропрацювати 32 роки на роботі, яка приносить задоволення. Вона − працівник «творчої майстерні» – Будинку школяра.

Пише газета «Новий погляд+» за 4 березня.

«Коли вчилася у старших класах, лікувалася у санаторії в Одесі. Там познайомилася з дівчатами, які вміли в’язати. У них це так гарно виходило, що й у мене виникло бажання навчитися. Паралельно мама також прищепила любов до заняття справжньої українки – вишивання. Коли побачила власноруч виготовлений виріб, то радості не було меж», – з усмішкою пригадує майстриня.

Ази майстерності швачки опановувала два роки в Луцькому училищі побуту № 12. Мама працювала директором Будинку школяра. От і порадила доньці не йти в ательє, а присвятити життя навчанню дітей своєї улюбленої справи. Неля Львівна зрозуміла, що ненька має рацію. Так і стала керівником гуртка крою та шиття.


Спочатку дуже хвилювалася, чи захочуть школярі займатися рукоділлям, але діти захопилися цим заняттям. Через кілька років вирішила внести щось нове у програму, щоб більше дівчаток зацікавити. Та й самій хотілося не зупинятися, а йти далі, вдосконалювати себе. Це стало поштовхом до бісероплетіння, в’язання спицями та гачком.

1



«Бували випадки, коли мої учні вчили майстерно виконувати таку роботу своїх мам або допомагали пригадати це забуте ними заняття. В такі моменти було радісно на душі. Переконувалася, що моя праця приносить хороші плоди».

1

Неля Львівна пригадує, що був час, коли вона зі своїми ученицями влаштовували покази мод у Будинку школяра. Дефіле займало по півгодини та нараховувало 80 нарядів. Діти та глядачі отримували задоволення від побаченого. Бо ж не часто в нашій місцевості проводилися подібні заходи.



Любов до рукоділля передається у родині Азаркевичів із покоління в покоління. Бабуся співрозмовниці навчила в’язанню і ткацтву своїх двох дочок, а ті, в свою чергу, доклали зусиль, щоб їх діти також вміли працювати спицями. Навіть дідусь пані Нелі вмів ткати.


«Якось із мамою, відпочиваючи в Трускавці, натрапили на музей Михайла Біласа. Це художник-модельєр, який колись працював у будинках моделей у Львові, Харкові, Києві, а, вийшовши на пенсію, став проживати у курортному місті, яке ми відвідали. Його масштабні вироби мене дуже вразили, виникло бажання навчитися ткати самій. Але потрібен час, якого завжди обмаль», − розповідає рукодільниця.

Вона любить подорожувати. Прагне відкрити для себе по максимуму нового: відвідує цікаві виставки, музеї.


«Творчість вносить у буденне життя яскраві фарби і цим же урізноманітнює його. Відволікає від щоденних турбот та проблем, допомагає забутися і водночас наповнити внутрішній світ приємними емоціями, – переконана майстриня».


Неля Львівна займається не лише традиційним в’язанням. Її колекція буяє кольорами веселки: пінетки, новорічні та пасхальні картини, дамські сумочки і навіть подушки.



«Свої вироби я не продаю, бо, коли вкладаєш у них теплоту, добрі помисли, вони стають невід’ємною частинкою тебе, а отже, безцінними. Для рідних людей роблю в’язані дарунки з особливою любов’ю».


Напередодні Жіночого свята майстриня бажає всім займатися справою для душі та не боятися починати щось нове. Можливо, саме це допоможе вам відкрити себе всьому світу.

Ірина МАЇЛО

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024