Волонтер знає Схід краще, ніж свій Любомльський район

05 Грудня 2016, 11:27
Олександр Положевець часто заїжджав до любомльчанина Юрія Корольчука, який тримав оборону в Мар’їнці. 4711
Олександр Положевець часто заїжджав до любомльчанина Юрія Корольчука, який тримав оборону в Мар’їнці.

З 1985 року 5-го грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. А у волонтера із села Вишнів Олександра Положевця відразу після професійного свята – ювілей (6 грудня йому виповниться 35 років).

До подій на Сході він був таким, як більшість українців: працював, виховував дітей. Але трагічні події в країні змінили не лише його свідомість, а й життя.

«В якийсь момент зрозумів, що досить сидіти в затишній хаті, треба хоч чимось допомагати нашим бійцям на передовій. Прийшов додому, сказав дружині, що збираюся на Схід. Звісно, вона переживала, але не відмовляла. Якщо не ми, то хто? Склала тормозок і вранці відправила в дорогу».

Це було восени 2014 року. Довгий час мало хто з односельчан і знав, чим займається Сашко. На питання, скільки разів уже був в АТО, він скромно відповідає: не рахує, бо не для статистики туди їздить.


«На початках ми мало не щотижня були на Сході, бійці потребували амуніції та продуктів. Доводилося спілкуватися з різними людьми, у дорозі зустрічати волонтерів, які з пафосом кажуть, що в них це вже 28 поїздка. Тоді відразу розумієш, що вони туди їдуть для піару. На жаль, чимало таких псевдо-волонтерів за рахунок війни на Сході, побудували собі політичну кар’єру чи прийшли до влади. І на волонтерство тепер у них нема часу».

За час неоголошеної війни він настільки досконало вивчив Донеччину та частину Луганщини, що навіть пізно ввечері добре орієнтується на місцевості. А як їхав у Ковельський район до одного з танкістів на хрестини сина, то заблукав.

«До поїздок на Схід не дуже орієнтувався у паперових картах, а тут за кілька разів їх вивчив. Спочатку думали, що можна надіятися на навігатор, але на практиці переконалися – це марна справа. Не раз він вів нас прямісінько до сепаратистів. Інстинкт самозбереження рятував. Були такі випадки, коли чудом вдавалося проскочити і залишитися неушкодженими. За тих кілька хвилин усі молитви, що знали, читали».


Зараз Олександр їздить на Схід зі своїми друзями-однодумцями Віталієм Лісецьким із Локачинського району та Василем Пристайчуком із Торчина. У них чітко налагоджена робота: один відповідає за збір продуктів, другий – за адресні посилки, третій – за медикаменти. У їхній команді головне – порядок та організованість.


«У кожного свій характер, але тут не місце для його демонстрації. Буває, гаряче обговоримо якесь питання, але вже за хвилину спілкуємося, як нічого й не було. Можливо, ця прямота й тримає нас досі разом».


У січні 2016 року не держава, чию армію своїм ентузіазмом підтримують волонтери, а командування військової частини морських піхотинців та всеукраїнське об’єднання «Країна» нагородили за «визначні зусилля у забезпеченні всім необхідним військових частин у зоні антитерористичної операції» медалями «За гідність та патріотизм» Олександра Положевця, Віталія Лісецького та Олександру Фальчук (жінка волонтерить при Волинській обласній організації Української спілки ветеранів Афганістану, де було зібрано, сформовано і передано на фронт майже 7 тисяч аптечок).


«Не для грамот, медалей чи статусів ми це робимо. Волонтерство – це поклик душі. Кожен із нас є волонтером. Не обов’язково їздити на Схід, можна й удома робити великі справи.


Візьмімо бабусю, яка в’яже шкарпетки чи готує сухі борщі, ліпить вареники чи пече пироги, вона робить те, що в її силах і це вагомий внесок у спільну справу. Не в усіх однакові можливості, тому не варто вимірювати волонтерство якимось мірками».

Після кожної поїздки хтось із хлопців пише «отчьот» про те, як вони провели вихідні. Розповідають із гумором, без якого у таких поїздках важко.


«Спочатку дуже дратувало те, що не встиг ти щось привезти хлопцям, як маєш сфотографувати, що з рук у руки все передав. Замість того, щоб поговорити з бійцями, поцікавитися, що їм ще потрібно, проводиш фотосесії.

Хлопці вже звикли і без зайвих слів позують на камеру, тримаючи на плечі автомат, а в руках, наприклад, – жіночі прокладки, які бійці використовують для утеплення взуття. Саме через недобросовісних волонтерів, які умудряються наживатися на війні, доводиться вести таку детальну фото звітність».

Окрім продуктів, військової амуніції, медикаментів, хлопці доставляли подарунки (цукерки, іграшки, канцтовари) дітям із Гранітного. Волонтери з ними подружилися і частенько заїжджали до них.

«Найважче везти додому «ГРУЗ-200». Паперова волокіта, дорога у півтори тисячі кілометрів – це ніщо, порівняно з тими останніми метрами, які долаєш, під’їжджаючи до рідної хати загиблого бійця… Тут ти стаєш слабким та немічним і в деякій мірі відчуваєш вину, що приїхав із поганими новинами…

Ніколи не забуду колони людей на колінах із свічками у руках, які з вигуками «Слава Герою!» зустрічають свого земляка… виплакані очі згорьованих рідних… надгробне ридання посивілої матері, яка хоронить свого сина…»

Пригадує, як весною забирали тіло Віті Чопка (бійця з Локачинського району), який не дожив до наказу про демобілізацію лише кілька годин:

«У Волновасі купували труну, а нам одна з продавчинь заявляє: «А зачем вы здесь? Кто вам сказал, что мы хотим в Украину?!»

Щось їй пояснювати була марна справа. Там живуть різні люди: хтось дійсно впевнений, що Путін їх захистить, хтось вважає себе українцем й чекає, коли Донбас буде знову у складі України, а комусь набридла ця війна і він просто хоче прокидатися під спів птахів, а не під гул градів. Вони втомилися жити у постійному страху».


Неоголошена війна триває. Бійці й надалі потребують нашої підтримки. Незважаючи на професійне свято та особистий ювілей, Олександр разом із друзями знову їде на Схід. Адже наші захисники чекають адресних посилок, домашніх смаколиків та вісточок із дому.


Район.Любомль вітає всіх волонтерів, які, хто словом, хто ділом комусь допоміг. Бажаємо віри в те, що ви робите, родинного благополуччя, розуміння у суспільстві, вдячності від людей. А імениннику віншуємо здоров’я, сімейних гараздів, зеленого світла у всіх справах і починаннях.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024