Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Жителі Столинських Смолярів не лише смакують їжаками, а й лікуються ними
10:15 06.09.2016

«Це ж суперзакуска, бо не п’янієш»

Про незвичні гастрономічні уподобання смолярівців відомо навіть за межами Волині. Але якщо запитати у Столинських Смолярах першого-ліпшого перехожого, чи знає, як ловити та готувати їжаків, то він лише головою похитає на знак заперечення.

Типова відповідь звучить приблизно так: «Ні, я їжаків не ловлю і не готую. Хто в селі тим займається? Та я мало куди ходжу і не знаю, чи хтось ловить». Така от завіса для чужаків: не ловимо, не їмо, не знаємо. Хоча лукаві усмішки видають, що насправді всі все знають.

Пише газета Волинь-нова.

Чому смолярівці їдять їжаків? Насамперед тому, що переконані у дивовижних лікувальних властивостях м’яса та жиру цієї тварини.

М’ясо їжаків помагає від туберкульозу.

«Воно помагає від туберкульозу. Чоловік, якого відправили помирати від сухот, їв їжаків і жив ще 30 років», — розповів перехожий, який не захотів назватися.

Жінка на велосипеді у чорній майці, котру ми також зупинили посеред вулиці, розказала коротку історію про лікування внучки. Мовляв, упала дитина і побила підборіддя та щелепу. Рану двічі змастили їжачим жиром — і вона зажила.

У Столинських Смолярах навіть гості з-за Бугу іноді шукають чудодійні ліки. Колись за півлітрову пляшку просили 300 гривень. Нині, звісно, більше. До речі, аби натопити стільки жиру, треба три-чотири добрих їжаки.

«З Любомля і з Луцька на їжаки приїжджали, — розповів перехожий, який також твердо тримався конспірації. — Якось була важна птиця з лісового господарства. Його теж пригощали. Питає: що то таке? Кажемо, фазан. Він дивується: «Як так? Я — генерал лісового господарства, а такого фазана ще не їв».

Їжаком добре закушувати, бо не п’янієш. А генерал випив чимало. На другий день допитувався, що ж то за фазан був. Кажу: відкрию секрет, але ви щоб не гидували. Та чого там гидувати, відповідає. Мовляв, і змій їв. Тоді я признався, що пригощав його їжаком. Він попросив дістати йому кілька, щоб у Київ завезти. А от чи давали коли-небудь місцевий делікатес народним депутатам — того не знаю».

Інший смолярівець, якого ми здибали, зізнався, що їжак (не уточнив — живий чи вже приготовлений) може навіть слугувати засобом платежу. Мовляв, якщо даси одного на митниці, можна й без черги пройти.

«Легше грибів узимку набрати, ніж знайти їжаків біля нашого села»

Врешті нам пощастило натрапити на чоловіка, котрий погодився розкрити всі секрети і полювання на колючих клубків, і їхнього приготування.

Микола Косинець — корінний житель Столинських Смолярів. Тож їжачатину куштував змалку.

«Якось я довів свій гастрит до того, що сказали лягати в лікарню на операцію. Зробили ендоскопію — в шлунку було дві чималенькі дірки, — розповідає пан Микола історію свого лікування. — Питають, чи є гроші на операцію. Якщо немає, то чого сюди прийшов?

Поїхав у село (ми тоді жили біля Кременчука). Їжаків з десяток зловив, жиру попив. Знову пішов у лікарню, а терапевт запитує, чим лікувався. Я, дурень, сказав, що їжаками. Вона попросила вийти з кабінету, а потім догнала мене і завела на ендоскопію. Лікар навіть рубців у шлунку не знайшов. І по сьогоднішній день здоровий. На внутрішні органи жир дуже позитивно впливає. Брат мого діда мав хворі легені, але їв їжачатину і до кінця життя отакенні самокрутки курив».

Перед приготуванням треба добре обсмалити голки паяльною лампою. Колись це робили розпеченою металевою смугою на кшталт ресори. Тоді на півдня замочити у воді. Затим почистити (тушка стане білою), порізати шматочками. Покласти у чавунець і поставити на чотири-п’ять годин у піч. Води можна не доливати, їжак одразу пустить жир і тушкуватиметься у ньому. Споживати бажано холодним, бо теплим може збридитися.

«Запах такий, ніби смалиш курку, але м’ясо зовсім інакше, — каже Микола Косинець. — Ні на що не схоже. Якщо варити разом із півнем, то одразу відчуєш де їжак, а де півень. Під шкірою на горбі в нього м’ясо, ніби нитки намотані. То — самий смак, луччого м’яса на ньому немає. Їжачатина дуже поживна. Ніби трохи з’їв, а ситий довго».

Тушонка з цієї тварини не зберігається. Морожене м’ясо має вже не той смак, переконані місцеві. А от жир у холодильнику стоїть один-два роки. Спочатку рідкий, а потім гусне, як мед.

Ми розпитували і про те, звідки взялася традиція вживати в їжу цих тваринок. На жаль, достеменно чогось дізнатися так і не вдалося.

«Мені 58 років. Змалечку їм, але чому у нас так повелося — не знаю. Французи жаб їдять, а ми — йожиків. Нас і називають «їжаками» або «йожиками» за це, — сміється пан Микола і додає: — Але жителі навколишніх сіл також не проти покуштувати м’ясця: приїжджають і питають, де можна взяти, самі ловити не хочуть».

Оскільки всенькі Столинські Смоляри та ще й навколишні села полюбляють їжачатину, то голкастих стає все менше. Тому на лови доводиться їздити далі. Як нам розповіли, в околицях Ковеля, Турійська, Іваничівському районі смолярівці вже не раз бували.

«Ловимо з собакою. Він знає свою роботу. Тепер немає колгоспних гноїщ, де водилося багато їжаків. У нас хіба з весни можна знайти такого як кулачок, якщо приб’ється. Грибів легше взимку набрати, ніж їжака зловити», — розповідає Микола.

Полювати треба вночі. Найкраще в ясну погоду, коли росяно. Тоді собака добре чує слід. У негоду їжаки сидять у схованці, бо комахи — їхня головна їжа — не активні. Микола Косинець каже, що місцеві жителі полюють за голкастими повсюди («наш брат де не заїде, то ловить їжаків»).

Розповідає, що коли був на заробітках у Тамбовській області Росії, теж ловив їх. Одного разу нагодували ними господаря-цигана. Той так і не зрозумів, що саме їсть. Цигану навішали локшини, що куштує півня, приготованого за особливим рецептом, але його дружина, мовляв, не зможе такого зварити.

М’ясце їжака не всім подобається. Жінка нашого співрозмовника, уродженка Полтавщини, їжачатину тільки раз спробувала. А от доньці вона смакує. Тому питання їсти чи не їсти їжачатину у Столинських Смолярах не стоїть. Головне, аби було що.

«Ви привезіть їх із десяток, я вже вам зготую, — лукаво усміхається співрозмовник і додає: — Ще й поставлю пляшку відборної».

Сергій НАУМУК

Коментарі
19 жовтня
Сьогодні
Вчора
17.10.2017
16.10.2017
15.10.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин