Вишивка стала її життям

06 Липня 2016, 12:05

4271

В оселю Валентини Василівни Ющук, котра мешкає в Олеську, ми завітали в обідню годину. Нас зустріла привітна білява жіночка з теплим сяйвом очей.

Вона розповіла, що родом із села Штунь, там закінчила школу, вступила у Берестечківський зооветеринарний технікум, а після закінчення все життя працювала: спочатку зоотехніком, потім – головою сільради, у передпенсійні роки – помічником бухгалтера. Останні п’ять років її улюбленим заняттям знову стало вишивання ікон.

"Любов до вишивки передала мати усім трьом донькам. І коли старша сестра Ганя вишила картину, я, шестикласниця, вирішила: буду й собі вишивати, – пригадує Валентина Василівна. – Спочатку були невеличкі серветки, вишиванки з набитою основою, велика картина «Альонка з козликом». Та це захоплення швидко минуло, виникло нове бажання – читати. І так тривало майже сорок літ. Вишила всього кілька рушників дочці на весілля, сину – для дружби та хорунжого, і знову полоття, корова, внуки, книги. Так тривало і в перші роки заслуженого відпочинку.

Раптом ніби осіяло: «Я повинна вишивати ікони». Знайшла схеми, отримала благословення батюшки, попросила в молитві дозволу, підібрала нитки – і творіння ікон-картин розпочалося – вишивка стала моїм життям".

Чотири роки копіткої праці, коли кожну вільну хвилину присвячула вишивці, коли кожна нова ікона приносила невимовну радість спілкування із Всевишнім і натхнення творити. Адже сама підбирала кольори ниток, щось змінювала, спочатку й виплутувала, щоб образ був чітким та виразним.

Зараз у пані Валентини 13 ікон, серед них: «Неопалима купина», «Почаївська ікона Божої Матері», «Страсна молитва», «Невипивана чаша», «Миколай Чудотворець», «Ісус Христос», «Святе сімейство» та інші.

Дивлячись на кожну, бачиш проникливий і скорботний, однак теплий погляд Божої Матері чи сумний, але добрий – Сина Божого. Жовтий колір переходить у жовтогарячий, світло-червоний, пурпуровий і насичено-бордовий.

"Окрім ікон, я відтворила на картинах дві пори року – зиму і літо. Дуже довго підбирала кольори, адже сніг можна зобразити від темно-сірого до сліпучо-білого. На відміну від образів, у яких окремі відтінки не використовуються, тут працює уява. На картині «Зима» − до 20 біло-голубих кольорів, літо – 16 червоних".

Дочці та сину Валентина Василівна вишила сорочки. Є вишиванка і в Німеччині, яку жінка передала двоюрідному брату чоловіка.

Свої скатертини подарувала в церкву і дочці.

"Коли вишиваю, відчуваю приплив бадьорості й енергії. А як працюю над іконою – благодать, внутрішнє осяяння і бажання творити безперервно, – зізнається рукодільниця. – Першим цінителем моїх творінь був чоловік. Він так і каже: «Аж не віриться, Валю, що ти таке вишила. Їй же Богу, славно». Потім розповіла подрузі Ганні Підв’язній, з якою разом працювали. Вона мене і спонукала зробити рамки для ікон. Тепер не гріх людям показати".

Всі ікони поки що в майстрині вдома. Найперше, хоче їх освятити. Тоді даруватиме: одну – в церкву Іоанна Богослова в село Штунь, де народилася та хрестилася, інші – людям на особисті свята. Ще планує вишити ікони «Ісус Христос у терновому вінку» та Божу Матір-Страдницю, картини «Осінь» і «Весна», а далі підкаже час.

"Якщо дотримуватися правил творення ікони, то вишита з душею і чистими помислами, у відповідності до вимог, вона стає берегинею вашої оселі, може зцілити від хвороб, уберегти від пияцтва, ворогів і всього поганого, – переконана рукодільниця Валентина Ющук. – Усі, в кого є найменша тяга до вишивання, беріться за нього. Це рукоділля приносить радість, проганяє втому і тривогу, окрилює та надихає. І хай то будуть ікони чи рушники, сорочки чи серветки, ви творите красу, яка врятує світ".

Окрім вишивання Валентина Василівна кохається у квітах. На її клумбах, де нещодавно відцвіли піони і зеленіють айстри та хризантеми, вже красуються чорнобривці. А під «стріхою» звили свої гніздечка 37 ластів’ячих сімей.