Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Ніна Горик з учнями Забузької школи.
Ніна Горик з учнями Забузької школи.

Ніна Горик: «Усе життя робила те, що любила»

13:00 06.05.2018
665

Ці слова стали лейтмотивом 38-річної діяльності відомої волинської поетеси, уродженки Забужжя Ніни Петрівни Горик, зустріч з якою нещодавно відбулася у Любомльському краєзнавчому музеї.

Послухати твори Ніни Петрівни прийшли молодь міста, працівники бібліотек, педагоги, делегація учнів та вчителів із рідного села, представники Рівненської громади.

«Сьогодні на «Музейні діалоги» ми запросила нашу славну поетесу Ніну Горик, – розпочав зустріч очільник храму історії Юрій Фініковський. – Її вірші злободенні, патріотичні і дитячі, до вподоби кожному».

Старший науковий співробітник музею Юлія Хвас нагадала присутнім етапи творчого шляху автора кількох поетичних збірок, екс-голови Спілки письменників Волині, громадської діячки та заслуженого вчителя України.

«Першою ластівкою моєї творчості стала збірка віршів «Волинь моя, воле». Потім з’явилася інша – «Територія слова». Після тривалого мовчання, що було зумовлене загибеллю чоловіка, який захищав від пограбування людей, низка поезій увійшла до збірки «Повернення Мавки», яка удостоєна всеукраїнської літературної премії «Благовіст», – розпочала знайомство зі своєю творчістю Ніна Горик.

Найперше автор звертається до віршів, в яких без прикрас оспіване рідне село, бідне, з чортополохами, які хочуть задушити його. І ніяк не прийдуть ті, хто полюбить його «не за поле, а за щедрівку і жайвореня».

Ніна Петрівна з ніжністю згадує болото і гребельку, по якій переходила, прямуючи до школи. Вона запитує забузьких дітей, чи ще співають солов’ї, чи лишилася гребелька, з гордістю називає себе «жабою, що хвалить своє». Про це написала у ніч перед приїздом на зустріч у вірші «Ода рідному».

Ой весна, ой красна!

Сонцедень, зеленсвіт

Божим сяйвом сповиті сьогодні.

Звеселились хати від дверей до воріт –

Підмальовані, мов писанки великодні.

Дріботять маргаритки в обіймах зела,

Квітнуть лози. Вгорі – голубінь нескінченна.

І болото – як море посеред села!

І вода в ньому, певно, свячена…

Причащаються нею латаття й ірис –

У зелених вінках, в пишнім золоті риз.

І рожевий плакун – ані думки про плач,

Він на цьому веселім болоті – багач.

«Рей-кум-рей!» – хор нічний виграє,

У відчинені вінка дзвенить без упину…

Не судіть: я – та жаба, що хвалить своє,

Й не боїться ні сміху, ні кпину.

«Я вдячна тим педагогам, які викладали під час мого навчання у Забузькому храмі знань, місці, де написала свої перші вірші. Після закінчення Луцького педінституту мене направили читати українську мову та літературу в Головнянську школу. Там я зустріла вчителя вчителів Валентина Йосиповича Рибачука та мудрого директора Олександра Дмитровича Остренка. Моїм творчим наставником була відмінник народної освіти Марія Павлівна Ткач.

Досвід, який я почерпнула у цьому закладі, – неоціненний. Це в певній мірі сприяло участі у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» та написанню методичного посібника для 9 класу з української літератури. Переконана, що і 40 років тому були гарні творчі діти й зараз вони є. Про це дізнаюся, навчаючи онуків моїх колег у педагогічному коледжі в Луцьку.

Дорогою для мене є книга «Територія слова», яка видрукувана на газетному папері, адже з 90-х років не видають не лише гонорарів, а й немає коштів на випуск книг. Мені допоміг її випустити у світ випадок у поїзді. Їдучи у Київ на зустріч молодих літераторів, познайомилася з ковельчанами. Один із них, після того, як я почитала кілька своїх віршів, запропонував мені мільйон на їх друк у збірці. Повернувшись додому, ми з ним зустрілися, і він дотримав свого слова. Так з’явилася «Територія слова».

Головним у цій збірці є цикл «Над Прип’яттю», де у п’яти віршах відтворила екологічну проблему – зникнення річок. Я й сама не здогадувалася, коли ця річка, яку бачила під час кожної поїздки до батьків, стала гинути:

Невже це і справді Прип’ять –

отой підшнурований рів?

Признаюсь, я й досі нишком надіюсь, що це не ти,

що, може, десь у траві тихенько собі петляєш…

Але, до землі прип’ята, куди ти могла втекти?..

Але слова доньки переконують, що річки справді немає і з болем у серці усвідомила, що від неї лишилася лише назва.

Нашу реальність просто і зрозуміло відтворює прикордонний триптих «Варта». У творі бабуся Уляна заявляє: «І де ті кордони на лихо взялися», адже старенькій нема за що жити, і вона стверджує:

Селяни обожнюють рідний кордон:

Мандрують за Буг вони без перепон!

Там руки свої продають впівдарма.

Держава в них є, заробітку – чортма!

Колгоспи пощезли, земля – в бур’янцях.

Картоплю продати – нема покупця…

Тож літо чи осінь, весна чи зима,

Корзину на плечі – та й ну до Холма!

У вірші «Осінь. Вечір. Дорога в село» поетеса заявляє: «Двадцять перше століття скінчилося… в Ягодині», бо далі, до Забужжя, дороги нема, а на вулиці суцільна тьма.

Вибоїни гавкають, тихо сичать калюжі.

З автобуса вийдеш – вже й туфлі багнюкою повні…

Чи знають ТАКУ Україну державні мужі –

І ті, що десь поруч, і ті, що далеко, – верховні?!

І як добре те, що нині цей факт уже став історією, адже до Забужжя проклали новенький асфальт. Але ще одна гостра проблема таки залишилася актуальною:

Вогнями засліпить, сяйне «Ягодин» на табло,

З Європи – в Європу – гостинно

розчинить ворота.

І мчить автобаном

в швидких мерседесах Європа,

Й повзе безпросвіттям дорога в поліське село.

Так як на зустрічі було багато школярів, Ніна Горик акцентувала увагу на дитячих творах, зокрема на збірочці «На ниточці родоводу». Книга, видана у 2007 році, не втрачає актуальності й нині.

У поезіях «Парасольки», «Щавлеві клопоти», «Неслухняні стільці» висвітлені проблеми дітей. Дуже подобається усім і казка «Як у картоплі народилися картопленята».

«На видання казки у мене не було коштів. Фінансову допомогу надали четверо моїх вихованців, у минулому студентів Ковельського машинобудівного технікуму, де я викладала 10 років. Один із них Сергій Панчук із Любомля. Після друку книги, у знак вдячності, подарувала і їм частину.

Своєї власної збірки через брак коштів зараз видати не можу, окремі твори друкую в альманасі «Світязь», хоча вже п’ять років маю готову проілюстровану зверстану дитячу книжку, але можливості її видати поки не знайшла», – поділилася планами Ніна Горик.

Із щирими словами вдячності виступив очільник Рівненської громади Володимир Крижук, який запросив землячку на творчі зустрічі на малій батьківщині.

Теплі слова поетесі адресувала Ніна Іванівна Шевчук, учителька української мови та літератури Забузької школи:

«У кожному рядку вашої поезії знаходиш щось для себе. Її величність поезія чиста, відверта, яка захоплює й бере за душу. Іноді, коли вже добре візьме, згадую Ваші рядки:

Коли снаги мені немає, душа у смутку на межі

До неба руки простягаю,

Благаю: «Боже ,поможи!»

А небо слухає й мовчить.

Коли вже серце знемагає в найнесподіванішу мить

приходить Бог і помагає.

Для всіх земляків Ніна Петрівна Горик написала вірш «На спомин про зустріч»:

Любомльщина… Смарагдове намисто

Волині,

де ліси – немов пісні.

Озерні плеса світяться пречисто,

Лелечий клекіт чути в вишині.

Милується природа в тихім плесі.

І струнами незримими бринять

Сільські дороги Косачівни Лесі,

Стежки Ужвій Наталі й Братуня…

Тут спів пташиний вранці сонце будить

І роздоріжжя з-під коліс летять.

Тут – ще й мої до щему рідні люди,

Які навік прийшли в моє життя –

В дитинство, в юнь, у слово красне, в долю

в терпкий терновий спомин при свічі…

Любов’ю вмитий краю! Я тобою

НадИхаюсь, неспішно ідучи,

А ти із мене сиві смутки вийми,

Здмухни роки із віч моїх, із пліч!

І потиск рук даруй, тепло обіймів,

І ще поклич.

І ще, і ще поклич…










Галина ВАЩУК

Коментарі
17 липня
Сьогодні
Вчора
15.07.2018
14.07.2018
13.07.2018
12.07.2018
11.07.2018
10.07.2018
09.07.2018
08.07.2018
07.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин