Господині пригадали, як на Любомльщині паски випікали

Крізь товщу хмар пробиваються промені весняного сонця. А вже з димарів починає снуватися дим. У селі якась особлива тиша, врочиста, таємнича, віщуюча. Ще через годинку-дві, коли ласкаве сонце освітить землю, в повітрі почнуть розноситися дивні пахощі – ароматні, небуденні… Так пахне хліб, який печуть раз у рік – паска, її готують з особливою любов’ю та святістю, з натхненням, вкладаючи душу.

Читайте також: «Спогад: як на Любомльщині готувалися і святкували Великдень 40 років тому»

Щороку господині заздалегідь починають підготовку до свята і обдумують до деталей випічку головного атрибуту великоднього столу. Її, зазвичай, у нашій місцевості печуть у четвер. Це пояснюється тим, що у п’ятницю, день страти Ісуса Христа, з церкви виносять Плащаницю, а тому всі віряни повинні бути у церкві. Ще дозволялося випікати у суботу, але частина господинь у цей день вже освячували її.

Жителька села Вижгів Софія Ярмолюк згадує:

«Ми жили далеко, на хуторі. Перед Чистим (Страсним) четвергом мати вимивала у потічку діжу та дерев’яні ночви, в яких розчиняла паску. Заздалегідь купували у жида дріжджі або ж робила спеціальну закваску. Розчину готували на ніч, а зранку замішували. Туди давали дріжджі з цукром, муку, масла небагато, щоб не скисла.

Обов’язково кидали у піч минулорічні освячені вербові прутики, ними розпалювали, і проговорювали, крім «Отче Нашу», ще й молитву на добрий почин усякого діла. Коли паска рухалася, у хаті навіть діти мовчали – не гомоніли, не ходили. Як уже мали саджати у піч, то всі старші виходили з кухні надвір, щоб не стривожити пасок.

Дрова спеціально готували: їх відкладали кожного четверга Великого посту. Піч перехрещували, проговорювали ще молитву, кожна господиня свою, але з шанобою до людей, до годувальниці-землі і благими намірами. Тоді ж, у суботу, мати складала паску, яйця-крашанки, м'ясо в корзину, і ми з сестрою, радісні й веселі, бігли на Ликушину (урочище) до Якуба, де батюшка з Олеська освячував».

90-річна Марія Савчук з Любомля розповіла:

«Ще перед війною, у 30-40 роках ще тамтого віку, разом із паскою пекли мазурки. То смачні здобні пампушки, які розчиняли на жовтках і смитані. Їх давали гостям, малим дітям.

Перед пичінням паски обов’язково молилися: «Вдайся, святий хлібчику, гожим і красним, як сонце, пухким, як земля. Щоб уся родина в доброму здоров’ї її з’їла, щоб діти росли скоро, як ти ростеш».

Пекли на бляхах, на святіння одну-дві маленькі пасочки клали в каструлі, посередині пальцем витискали дірочку для свічки. На великі хлібини клали вироблені з тіста листочки, квіточки, колосочки, як на весільний калач.

У корзину, кроме паски, яєць, сала, ковбаски, ще ложили окраєць чорного хліба, сіль і масло. Одне яйце, а їх усього 3-5 клали, чистили від шкаралупи, щоб добре освятилося. Його першим давали на розговіння, поділивши на всіх людей у сім'ї. Їсти починали, як засвітять свічку і помоляться, коли попробуєш яйце, то можна й інші харчі брати.

На перший день свята не кумалися, а на другий дехто приносив до десятка зароблених. Ще як була я малою, то ніяких писанок і дряпанок не було, просто яйце малювали в цибулинні. А дівчата, як вмивалися, терли свяченими яйцями собі лице, – пригадала Марія Савчук.

Про благовісну паску (7 квітня) дізналися від жительки Крушинця Людмили Барило.

«Готували цей хліб на воді, добавляючи дрібку солі. Розкладали у невеличкі кружки – для кожного члена родини окремо. Всі вони робилися з чистими помислами, побажаннями здоров’я і добра. Коли свекруха недолюблювала невістки, то їй не давала благовісної паски. Деякі старші жінки печуть такі хлібці й нині. З’їдають їх усі разом.

З останнього тіста виробляють найменшу пасочку, якій приписують магічні властивості. Її зберігають і беруть в поле на початок сівби, на садіння картоплі, на запасання корів, у негоду і в жнива.

На Великдень випікаємо паски за давніми традиціями. Більшість використовує дріжджі, але ще дехто – закваску. Починаю розговіння у нас не з яйця, а з паски, так як це головний хліб одного дня року», – розповіла Людмила Анатолівна.

Галина ВАЩУК