Кавалер орденів та багатьох медалей відсвяткував 95-річчя

Анатолію Васильовичу Дроздовичу із Любомля довелося чимало пережити і зазнати нелюдських поневірянь за боротьбу за вільну Україну.

У переддень зустрічі Нового року, 30 грудня, кавалер орденів Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Степана Бандери та Романа Шухевича, багатьох ювілейних медалей відзначав 95-річчя, – пише газета «Новий погляд+».

1

Чимало довелося пережити і зазнати поневірянь цьому сивочолому дідусеві.

«Народився у селі Гуща в сім’ї коваля, де й закінчив чотири класи, а тоді ще три – в Опалині (нині Вишнівка), − починає неквапливу бесіду ветеран. − У 1936 році переїхали у Любомль. Коли прийшли «совєти», у 1939-1941 роках, навчався вже переростком у Любомльській школі».

І раптом неждано-негадано у ніч на 22 червня німці напали на Україну. Про це Анатолій Васильович дізнався від знайомого офіцера, якого зустрів, повертаючись з побачення. Поки добігав додому, бачив, як деякі міщани готувалися до втечі. Заховалися на ніч, а потім повернулися: німці окупували Любомль.

Старших не чіпали, а молодь забирали на каторжні роботи. Анатолію вдалося через родича дізнаватися прізвища у списках. Разом із знайомими хлопцями почав підробляти документи, тим самим врятувавши від рабства десятки земляків. Це було небезпечно, але він у той час працював у маєтку в Запіллі й це не викликало підозри в окупантів. Коли на нього «настукала» сусідка-полячка, зібрався до знайомих батька в Рогові Смоляри.

Усього два тижні відпочивав, а далі на пропозицію сотенного Чумака подався в УПА і більше року забезпечував загін (120 чоловік) усім необхідним – від хліба до шкіри на чоботи.

«Ми не забирали продуктів під дулом гвинтівок, на хліб привозили муку, на м'ясо забирали корів, які роздавали людям з польських фільварків, – пригадує Анатолій Васильович. – Дехто мінявся – віддавав молодняк, а лишав дійну корову. Багато селян самі зголошувалися доставляти продукти».

Цікавий випадок розповів ветеран, що трапився після одного з боїв.

«За даними розвідки, в селі Коцюри після бою у людей залишилося багато зброї. Отримали наказ – забрати. Ще з одним бійцем навантажили на підводу гвинтівки. Під’їжджаючи до переїзду, помітили чотирьох німців. Кінець! – подумали. А ті, піднявшись із трави, виструнчилися, віддали честь нам і чекали, поки проїдемо. Вони злякалися кулемета, який завжди був на возі».

Через півтора року загону не стало і вирішив іти на фронт, у діючу армію, коли вона вже повернулася зі сходу в Любомль.

Пішком від Рожища пройшов до Дрездена (Німеччина), де його зустріла перемога.

На війні був сапером, двічі поранений, раз контужений. Нагороджений бойовим орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня. Після війни була Прага, де розміновував поля, і вже у 1945-му повернувся додому.

Два роки КДБ збирав на хлопця «досьє» і в 1948-му засудили на 25 років каторги за участь в УПА. Відбував покарання в Норильську. Повернувся в Любомль через 8,5 років.

«Про перебування там, на засланні, можна написати книгу на кілька томів, – сумно посміхається. – А мене за цю саму участь в УПА у 2014 році запросили на зустріч ветеранів Великої Вітчизняною війни і ветеранів УПА. З Любомля запросили мене одного, у Луцьку нас, повстанців, було вже четверо, а в Києві – восьмеро (ще четверо – зі Львова), а фронтовиків багато.

Ми сиділи у Верховній Раді у перших рядах, президент Петро Порошенко привітався з усіма, кожному потиснув руку. Після виступів нас усіх нагородили орденами «За мужність», президент щиро подякував за участь у боротьбі за вільну Україну.

Анатолій Васильович зичить краянам міцного здоров’я, щастя й радості і ніколи не знати, що таке війна. Ми ж у свою чергу вітаємо ветерана з ювілеєм. Дай, Боже, Вам у колі рідних та друзів зустріти 100-річчя.

Галина ВАЩУК