Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Олександр Шоцький із Любомля: у музиці – його життя

11:14 01.10.2017

Ніжні звуки наповнюють невеликий клас. Гра трепетна й чуттєва, без жодного збою. Чарівна музика ллється бурхливим потоком. Відчувається, що інструмент у вмілих руках майстра. Він впевнений, що праця його не даремна – у відповідь вихованці радують учителя своїми досягненнями.

Ці слова про викладача по класу труби Любомльської дитячої музичної школи, керівника зразкового дитячого духового оркестру Будинку школяра при районній гімназії імені Наталії Ужвій Олександра Шоцького, – про нього пише газета «Новий погляд+» за суботу, 30 вересня.

«Народився у селі Скиби в 1960 році. Будучи учнем шостого класу, дуже хотів навчатися в музичній школі, але на той час вільних місць не було. Лише через місяць з’явилося одне. Нюанс: я мріяв грати на баяні, але ця група вже сформувалася, тому прийняли по класу труби.

Навчався в музичній до закінчення школи. Потім пробував вступити до Барановичівського музичного училища (Білорусія). Успішно склав іспити, але запропонували навчатися гри на валторні. Я відмовився. Хоча зараз так би не вчинив, але часу назад не повернеш. Одразу подав документи в Луцьке культурно-освітнє училище, яке й стало моєю другою домівкою на чотири роки», − розпочинає розмову Олександр Олександрович.

У школі юний музикант грав із однодумцями на різних заходах, за це учнів частували солодощами або могли дати по 3 карбованці. Ще під час навчання в училищі викладач був учасником хорів, яких на той час на Любомльщині налічувалося аж п’ять: Будинку культури, культпрацівників району, сільгосптехніки, сільгоспхімії, медичних працівників. Також грав на весіллях із колишніми вчителями.

«Пам’ятаю випадок. Зробив дівчині пропозицію руки і серця, призначили дату заручин. Напередодні торжества попросили зіграти на весіллі десь за Масловцем. Я не хотів, але дуже потрібно було виручити. Виходу не мав – погодився, та лише на перший день (тоді весілля святкували два дні). Відіграли ми у суботу, а недільного ранку випав сніг, і то немаленький. Вирішили йти додому пішки. Кому як, а мені ж на заручини! Запізнився не на одну годину, але, слава Богу, діждалися», − з усмішкою пригадує музикант.

Олександр Олександрович, перериваючи навчання в училищі, виконав обов’язок перед Батьківщиною – відслужив в армії. Спочатку його забрали в Бориспіль на курс молодого бійця, де й приймав присягу. Був духовий оркестр, у який його запросили, та не склалося у ньому грати. Приїхали з комендатури Києва, яка підпорядковувалася Москві, і відібрали 50 чоловік. Там всього служило 150 військових, тому оркестр не передбачався.

Після закінчення навчання працював завклубом у рідному селі, художнім керівником Куснищанського будинку культури. Потім директор музичної школи Віктор Клімов запропонував працювати в них по сумісництву, спочатку на півставки (вже пізніше з’явилися вільні години). Це відбулося першого жовтня 1982-го. Цьогоріч виповнюється 35 років, як доля звела з музичною школою Олександра Олександровича.

Через рік йому доручили очолити оркестр. До цього часу всі звикли, що виконувалися лише класичні твори, а він дещо осучаснив програму: використав музику з кінострічок, естрадні пісні. Були роки, коли працював одночасно з чотирма оркестрами. Важко доводилося, але ж займатися улюбленою справою − насолода.

Як при владі в районі був Володимир Склянчук, духова музика просто розцвіла. Він попросив Олександра Олександровича організувати в Бірках оркестр, що той і зробив. Пізніше такий створили й у Машеві. Шкільні автобуси тоді не їздили, тож дітям добиратися не було чим. Тому доводилося йти назустріч, адже коли є охочі вчитися, то гріх не знайти можливості.

«Згодом із допомогою хороших людей, які часто траплялися на моєму шляху, організували муніципальний оркестр. Я був одночасно директором і художнім керівником. Розробили статут, печатку, штамп, мали рахунок у банку «Україна». Близько трьох років нас фінансували районна рада, відділ культури та банк. Потім, як кажуть в народі, «пішли на свій хліб». Це був час розквіту.

Нас запрошували грати на різних дійствах, платили організації в більшості по перерахунку. На жаль, вічного немає нічого, тому оркестр припинив існування, − ділиться спогадами викладач музичної школи.

На сьогоднішній день Олександр Олександрович очолює дитячий духовий оркестр Будинку школяра при районній гімназії імені Наталії Ужвій, якому близько п’яти років тому присвоїли звання «зразковий». Здобутків є чимало.

В області займають призові місця та й керівництво задоволене хорошими досягненнями. Нещодавно проводився обласний огляд-конкурс духових оркестрів на марші миру, на якому зайняли ІІ місце. Результат говорить сам за себе.

Пишається наставник своїми учнями, успіхи яких тішать душу: Віталієм Романюком, Олександром Ющуком, Ярославом Федончуком, Ігорем Кухаром. Всіх уже й не пригадати, але кожен для нього особливий та унікальний.

Ірина МАЇЛО

Коментарі
13 грудня
Сьогодні
Вчора
11.12.2017
10.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин