Найстаріша пара із Куснищ вже 62 роки разом

31 Липня 2017, 16:21

3202

Їй − 83, йому – 85, і вони знають, що таке справжнє кохання, бо вже кілька десятків років ідуть пліч-о-пліч по життю.

А воно у подружжя Лисюків, як і в усіх, пронизане радощами та печалями, – пише газета «Новий погляд+».

Народилися обоє у Куснищах: Віра Іванівна – на Мельниках (таку назву мав куток села), а Лука Григорович – на хуторі поблизу смт Головне.

Батьки подружньої пари були простими селянами та не мали великих статків, з дитинства прищеплювали цінності, які допомогли їм стати справжніми людьми: працьовитими, доброзичливими та милосердними.

«У роки війни тато працював лісничим. Бувало, як їздив на обхід, то перестрівали бандерівці та просили привезти сигарети. Він виконував їх доручення. А якось навіть один прийшов до хати та сказав, щоб дали сала. Куди ж було діватися – не відмовили.

Пам’ятаю, як німці підпалили дві хати та заштовхали силоміць у палаючі будівлі людей. Ніхто не знав, за що їх покарали такою страшною смертю», − згадує Віра Іванівна жахливі події війни.

Закінчила чотири класи, а потім допомагала батькам поратися по господарству. У чотирнадцять років пішла працювати в колгосп. Змалку вміла робити всю чоловічу роботу, тому які накази давали, ті й виконувала. Навіть взимку накидала гній на сани і розкидала по полі. Рік після того, як вийшла заміж, була ланковою.

Лука Григорович освоїв програму двох класів: навчився читати та писати. Був їздовим у колгоспі, деякий час працював на шосе (клав асфальт на дорозі, що проходить через Куснище).

31 жовтня 1955 року, як виповнилося Вірі Іванівні 20, а Луці Григоровичу 22, вони побралися. Цього дня, за Біблією, люди вшановують святого апостола й євангеліста Луку і святкує день народження наш співрозмовник. Так вийшло, що обрана дата весілля подвоїла щастя молодят.

Через рік народилася перша донька Галина, а ще через два – Ніна. У 1967-му з’явилася на світ наймолодша, яку назвали Світланою.

«У ті часи дітей годувати було набагато важче, ніж тепер. Зараз є і посудомийні машини, і «стіралки», і різна техніка. Декрет − 3 роки. А я 12 березня народила найстаршу доньку, а за три місяці мені вже дали «дзялку» буряка.

За дітьми дивилася свекруха. Вона була хороша, прийняла мене як рідну», − пригадує жінка.

Звело подружжя і власний дім, бо у старій хаті мали лише одну невеличку кімнатку, кухню і комірчину. Кожній дитині допомогли здобути освіту.

Галя закінчила педагогічний інститут і працює у Луцьку вчителькою історії та завучем. Ніна вчилася в Києві на технолога та працювала за спеціальністю на молокозаводі в Луцьку. Світлана стала вихователем у дитячому садку. Вона проживає у Москві. Двоє старших доньок уже на пенсії, хоча Галя ще не покинула школу. Світлана продовжує працювати.

Віра Іванівна була депутатом сільської і районної рад, неодноразово нагороджена за самовіддану та наполегливу працю грамотами й медалями.

«У 1986 році за те, що зібрала по 11 центнерів з гектара льону, дали у подарунок «хустку-салясоху». А за буряк − коврик, − згадує трудівниця. − У 1989-му пішла на заслужений відпочинок».

Тримають із чоловіком невелике господарство: поросятко, 14 кроликів і курей. Біля хати садять городину, картоплю. Не мають уже здоров’я хазяювати. На великі свята жінка ходить до церкви.

Віра Іванівна вміє та дуже любить вишивати. Зв’язала крючком скатертину й покривало. Внукам, а їх у неї п’ятеро, поробила пухові ковдри. Тішиться шістьма правнуками.

Бажаємо подружжю міцного здоров’я, бо найцінніше – хороша та любляча родина − у них є.

Ірина МАЇЛО