Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Майже 40 років храм стояв пусткою і лякав усіх накинутою на хрест петлею

16:17 15.07.2017

Сто сорок літ минуло відтоді, як було освячено церкву святого Іоанна Богослова в селі Підгородне.

Храм об’єднує селян іще трьох сіл: Боричево, Застав’я, Вілька. Відтоді її відвідувало не одне покоління жителів, – про це йдеться у газеті «Новий погляд+» за суботу, 15 липня.

Щороку у церкві вінчається по 1-4 пари, отримують Боже благословення по 5-10 випускників 9-х класів, охрещується 5-6 новонароджених.

Майже 40 років храм стояв пусткою і лякав усіх, як згадує секретар Підгороденської сільради Людмила Яворська, накинутою на хрест петлею. І лише з 1993 року знову в стінах оновленої святині полинули благодатні голоси до неба, щоб довести, що віра людей не вмерла.

«Починала співати ще дівчиною, вінчалася у храмі в 1952-му. 40 літ ходила в інші церкви, а зараз повернулася, і вже 24 роки щонеділі і щосвята я на криласі, – розповідає ведуча хористка Марія Бохін, якій виповнилося 83 роки.

− Щоб створити церковний хор, потрібне Боже благословення, людська старанність і найголовніше – любов до того, чим займаєшся. А час, це як Бог дасть.

Наші хористи – переважно жінки старшого віку, за вісімдесят більшості, лише кільком – до 75. Об’єдналися ми скоро, бо хотіли свою святиню швидше мати і спілкуватися з Богом у своєму храмі».

Отож, і колядували, і щедрували в Любомлі та в ближніх селах. Їхали за дзвонами, маючи 4 тисячі, але добрі люди дали аж два. І хоч місцеві жителі теж збирали кошти, та активістами були церковні хористи.

«Добре потрудилися всі, одного пташиного посліду повен прицеп нагрузили, − поринула у спогади Тетяна Романюк. – Але надто вже надоїло ходити в чужі села. І зараз жодна з дев’яти хористок не пропускає літургії, хіба, не дай, Боже, захворіє хто.

Батюшка Олександр приїжджає в село забирати учасниць, бо ж до храму кілометрів два буде, а ще дехто, незважаючи на старість, іде пішки – усі хочуть творити молитву. А от чоловічих голосів не вистачає, раніше хоч два було, тепер зовсім нема».

Протидиякон одного з львівських храмів Валерій Калінічук сказав, що «церковний хор уподібнюється ангелам», адже, творячи молитву, виконавці вкладають духовні почуття і передають їх людям. І, йдучи на літургії, потрібно залишити злі думки.

Не обов’язково, щоб хористи мали музичну освіту, аби був голос і бажання.

«А ще молоді в хорі мало. Правда, дві «сороківки», це продавчиня Оксана Самолюк та соціальний працівник Галина Мазурок, уже почали ходити.

Пора було б вводити свіжі сили, бо ж треба ще навчити, − журиться Марія Бохін. – Ми не тільки за церкву вболіваємо, але й за інтереси сільради. Виступали і на «Юріївських наспівах», і на оглядах колядок та щедрівок».

За словами колишнього директора районного Будинку культури Лідії Климович, підгороднянські хористи були дипломантами обласного етапу творчих звітів у свій час.

Усі вони живуть проблемами села. Дуже стривожені звісткою про закриття основної школи. Це поки що в планах, але все може бути. Адже і добудували приміщення, і початкові класи обладнали, і дітей, дякувати Богу, не меншає. Словом, є умови для розвитку духовності та освіти, не перевелися й патріоти.

Побутує думка, що хто співає в церкві, той двічі молиться. Це характерне для підгороденських учасниць церковного хору, які хочуть, за словами Марії Бохін, щоб кожної служби у церкву приходило до двохсот парафіян, як на Паску.

Галина ВАЩУК

Коментарі
24 листопада
Сьогодні
Вчора
22.11.2017
21.11.2017
20.11.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин