Лікар із хистом художника

Серед когорти досвідчених лікарів району вирізняється постать Григорія Костянтиновича Ткачука, майстра своєї справи, який є патріотом ТМО Любомльського і Шацького районів, вболіває за його імідж.

Більше 40 років самовіддано працює на ниві охорони здоров’я і має запис у трудовій книжці – «прийняти на посаду лікаря-психіатра Любомльської райлікарні». Уже й старшому синові 45, а все було ніби вчора, – про Грігорія Ткачука пише газета «Новий погляд+» за суботу, 17 червня.

Народився у 1949-му в родині службовців у селі Старі Кошари Ковельського району. Тут на відмінно закінчив 8 класів. Середню освіту здобув у школі №3 міста Ковеля, до якої добирався за 15 кілометрів. Маючи мрію стати лікарем, вчився наполегливо, за що й отримав золоту медаль.

«Вступити до Київського держмедінституту не вдалося: отримав 4, а не 5 балів із профілюючого предмета. Невдача не злякала, рік працював на міжрайбазі, розв’язуючи хімічні рівняння на ящиках із товарами», – пригадує Григорій Костянтинович.

Наступного року до Києва не ризикував вступати вдруге (туди йшло дуже багато абітурієнтів із сімей можновладців), вирішив спробувати пошукати долі у Львові, де перший іспит − його улюблена хімія. Склавши його на відмінно, стає студентом престижного медичного вузу України і закінчує лікувальний факультет з червоним дипломом.

Вибрати місце роботи було нелегко – у Старому Самборі пропонували посаду терапевта, у Житомирі, батьківщині дружини, − психіатра, а на Волині «купець» з облздороввідділу пропонував аж три: Любомль, Турійськ, Луків. Вибрав перше, погодившись працювати психіатром.

«Зустріли нас тепло, чуйно, з розумінням. Через місяць влаштували сина у дитсадок, а до кінця наступного року отримали й квартиру. Без зручностей, але таку, яку мали всі тогочасні лікарі в місті. Головне – не винаймали, − ділиться спогадами Григорій Костянтинович.

Я до кінця життя буду вдячний завідуючому неврологічним відділенням Миколі Токарському, його наступнику Ігорю Васільєву, завідуючому поліклінічним відділенням Михайлу Тимощуку, головному лікарю Миколі Шидловському, які щедро передавали професійний досвід, в яких учився розуміти страждання хворих і співпереживати, рятувати ліками та словом.

Тісно зараз співпрацюю з Василем Тимощуком, Любов’ю Копиловою, Світланою Фельмецгер. Шаную колег за взаємодопомогу і доброзичливість, розуміння проблем.

До пацієнтів, яких лікую, потрібен особливий підхід, бо ж хвороби, як кажуть, від нервів. Терплячість, милосердя, розуміння, підтримка потрібна всім, але особливо людям похилого віку, і тоді, вселяючи їм віру й надію, вже бачиш результат.

«Багато молодих лікарів покинуло в ті роки Любомль. Чи не було у вас такого бажання?»

«Спочатку, коли запрошували на роботу і в Польщу, і в Краснодарський край, і в Луцьк, то інколи витали такі думки, але я вважаю себе, повторюю, патріотом – і цим усе сказано».

Григорій Костянтинович нагороджений багатьма грамотами, поїздками. Був у 80-х в «олимпийской деревне» в Москві, їздив до Чехії у поїзді «Дружби».

«Закарбувався в пам’яті випадок, коли на курсах підвищення кваліфікації у Києві я один із 40 лікарів правильно поставив діагноз 9-річній дитині. Професор з Волині був радий за земляка і підкреслив: «Так знають професіонали», в той час як інші отримали «ви помилилися», «відсутня кваліфікація», – пригадує Григорій Костянтинович.

Його життєве кредо – допоки дихаю, сподіваюся, свідчить про оптимізм і віру. Психіатри, за словами досвідченого практика, для профілактики неврозів, інколи рекомендують правило трьох «не»: «не поспішай», «не ревнуй», «не заздри». Вірить у розквіт медичної галузі.

Майбутнє медицини бачить в європейських підходах, зокрема у поліпшенні матеріальної бази, технічному оснащенні, достатньому фінансуванні. Як і всі працівники закладу, прагне, щоб лишився ТМО Любомльського і Шацького районів, вболіває за належне лікування простих людей.

Лікар поєднує роботу з громадською діяльністю. Кілька років очолював профком лікарні, а потім райком профспілки медпрацівників району, дві каденції був депутатом райради.

Григорій Костянтинович має кілька улюблених занять, зокрема малювання, яке захоплює його зі школи, навіть призові місця в області займав. На дозвіллі творив ілюстрації до поезій Тараса Шевченка, натюрморти.

«Хотів щось незвичайне подарувати дружині на ювілей. Вирішив намалювати її портрет. За кілька тижнів завершив роботу, – розповідає Григорій Ткачук. Тут мистецькі здібності наяву. Недарма йому радили вступати у художній виш».

Щиро здоровимо Григорія Костянтиновича із професійним святом. Нехай Господь дарує міцне здоров’я, Пречиста Діва охороняє від біди. Хай добро і тепло, яке Ви робите людям, повертається сторицею. Хай робота ще довгі роки приносить задоволення, а діти і внуки – щастя та радість.

Галина ВАЩУК