Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

На Любомльщину їдуть нащадки голендрів із Німеччини, Польщі, Сибіру

16:24 26.05.2017

На Волині вшановують «голендрів». Так тут називають переселенців, зокрема з Німеччини (хоч цілком вірогідно їхнє голландське походження), які 400 років тому зі своєї малої батьківщини прибули сюди освоювати землі.

Особливо активно почали вони прибувати, коли таке право дала їм російська імператриця Катерина Друга 1762 року, – йдеться на сайті газети «День».

Після переділів Польщі наприкінці XVIII — на початку XIX століть Правобережна Україна відійшла до Росії, Волинська губернія була досить великою, але малонаселеною. Переселенці (німці, чехи, голландці, євреї, поляки) мали істотні преференції.

На Волині було чимало так званих голендерських колоній: у Турійському, Любомльському, Рожищенському районах... Словом «голанд» німці-переселенці називали орні землі, які вони отримали, каторжною працею викорчувавши правічні волинські ліси. Відповідно «голендрами, голяндрами» називали господарів, які освоїли ці ділянки і продовжували на них господарювати.

Галина Іванівна Личманюк, колишній учитель Забузької школи, може багато розказати про місцевих «голендрів». Адже їхні нащадки, які нині мешкають у Німеччині, коли приїжджають на батьківщину предків, зупиняються зазвичай у неї.

У волинському Прибужжі голендри розселилися 1824 року між селами Забужжя та Адамчуки так званими голендерськими колоніями (хуторами). Виселили їх звідси з приходом радянської влади 1939 року.

Досі місцеві мешканці в тому ж Забужжі пам’ятають і розповідають, якими добрими господарями були голендри: не лише у рільництві, тваринництві, а й як майстерно крили дахи гонтою, виготовляли побутові дерев’яні речі, інструменти, уміли надати первинну медичну допомогу.

Галина Іванівна розказує історію, як чоловік із Забужжя вирішив позбутися корови, бо захиріла, перестала давати молоко.

«Про це почув один із голендрів, попросив продати йому. Чоловік каже: та забирай її так! Через рік той голендр запросив колишнього господаря корови до себе, пригощає його молоком, сметаною, сиром... Той їсть, прихвалює, допитується, де ж таку корову гарну роздобув? «Таж то твоя корова, — відповів голендр. — За нею догляд потрібен був».

У нинішніх нащадках забузьких голендрів Галину Іванівну вражає їхнє особливе прагнення знати власну історію, свій родовід. У місцевій школі вона розмістила кілька стендів з історією забузьких голендрів. Є тут і їхні пісні, вразила та, яку склали і співали вже після виселення їх із Волині. Є в ній слова про те, аби Бог дав бодай раз побачити рідну землю...

Не всім переселеним із Волині до Німеччини, Польщі — по всьому світу розселилися волинські голендри — вдалося ще хоч раз побачити рідну волинську землю. Тож передавала Галина Іванівна навіть картоплю забузьку до Німеччини матері Карла Хельца, яку та нікому не дала з’їсти, а висадила, дбайливо вирощувала і всім розказувала, що то картопля із Забужжя...

А яким хвилюючим був приїзд одного з голендрів, уже поважного віку, не при здоров’ї, на малу батьківщину: він народився 1927 року, на Волині прожив 12 років.

«І в нас саме Буг сильно розлився, доступитися до місця, де була їхня колонія, неможливо. То ми дали тому чоловікові бінокль, і як він вдивлявся через нього на води, що вкрили рідну землю, як шукав старі дерева, які стояли біля їхнього обійстя... Перед смертю таки здійснив свою мрію. А залишився з його дитинства лише один свідок, старезний каштан», — пригадує колишня вчителька.

Разом зі своїми учнями вона прибирала місце, де було колись голяндерське кладовище. Хрести струхлявіли, могили осипалися, виріс лісок, у якому ніхто ніколи не збирав грибів. Але зберігся старезний бузок, який ріс при вході на кладовище, здичавів, змалів, але ріс.

На місці колишнього кладовища забузький сільський голова Олександр Герун встановив пам’ятний хрест.

На початку червня у Забужжі та в Рівному чекають на нащадків «своїх» голендрів. Приїдуть вони з Німеччини, Польщі, Сибіру (частину волинських годендрів радянська влада переселила аж туди).

Загалом же нащадки волинських голендрів мешкають і в Канаді, Аргентині, Білорусі... У них спільна історія, але ця історія — спільна й для Забужжя, Рівного, інших волинських сіл, які колись прийняли переселенців або які започаткували самі переселенці.

Тому за рішенням сільських рад у Забужжі та Рівному і встановлять пам’ятні знаки, присвячені голендрам, котрі також освоювали тут землі й котрих тут жило не одне покоління.

Коментарі
11 грудня
Сьогодні
Вчора
09.12.2017
08.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин