Багатодітне подружжя із Вишнева відсвяткувало золоте весілля

Молоді роки, сповнені радісними і сумними подіями, пройшли пліч-о-пліч Василина Оксентіївна і Володимир Микитович Ліщуки, які 13 травня відзначили 50 років подружнього життя.

Про ювілярів пише газета «Новий погляд+» за 13 травня.

Народилися й зростали обоє у Заболотті. У кожного в сім’ї, окрім них, ще були діти, тому легко не доводилося. Василинині батьки виховували трьох, а Володині – шістьох.

«Тоді важко жилося. Це тепер усе, що тільки не забажаєш, є. І їсти, і одягнутися маємо, а в ті часи люди тяжче працювали, кожну копійку старалися відкласти, бо ж підростали діти і треба було думати про їхнє майбутнє», − розпочинає розмову жінка.

Володя та Василина зналися з дитинства, так як жили через город. Тож, як і годиться сусідам, частенько виручали одне одного. А як хлопець пішов в армію, то дівчина постійно забігала до його батьків, щоб допомогти по господарству.

«З Володею ми довго не зустрічалися. Одразу після повернення з війська подали заяву. Через три дні нас розписали. Весілля не справляли, бо не мали звідки. Відсвяткували одруження скромно. Ввечері зібралися родичі та сусіди, посиділи за столом, побажали нам щасливого сімейного життя та й розійшлися».

Так і полетіли будні й свята сім’ї Ліщуків. Свекруха прийняла Василину як рідну доньку. Ніколи не докоряла, у всьому допомагала і підказувала те, чого молода господиня не знала.

Радості не було меж, як на світ у 1968 році з’явилася донечка Лариса, у 1970-му – Наталка. Через два роки поповнилася сім’я ще однією − Русланкою.

«Вирішили придбати житло, бо ж у хаті, крім батьків і нас із дітьми, жила ще сестра з донькою. Тож настав час подумати про майбутнє під власним дахом. Довго шукали, але все-таки знайшли у Вишневі хатину. Грошей було мало, частину позичили. І довгожданий син Ігор народися вже там», − долучається до розмови Володимир Микитович.

Ще як жили в Заболотті, чоловік працював у школі кочегаром. Так як добре вмів куховарити і любив цю справу, то близько трьох років готував у санаторії «Лісова пісня». У важкі часи їздив на заробітки. Повертаючись додому, завжди привозив дітям подарунки: вони чекали цих моментів понад усе, бо ж хто не любить приміряти обновки. Опісля пов’язав своє життя з кіньми: став їздовим. А Василина 25 років пропрацювала на фермі телятницею.

«Найважче було залишати маленьких дітей вдома самих і йти на роботу. Бо ж у селі родичів не було, тому і попросити нікого, щоб подивилися за ними. Ігорчику виповнилося всього 7 місяців, а Ларисі − 6 років, як вона зоставалася за старшу. Але з Божою поміччю виросли і тепер вже допомагають нам», − продовжує Василина Оксентіївна.

Вже вийшовши на заслужений відпочинок, батьки разом із сином та донькою Ларисою побудували новий добротний дім, у якому й проживають зараз. Мають, як у селі заведено, невелике господарство. Хто б не прийшов до них, усі звертають увагу на птицю, особливо курей, бо вони в них ручні. Володимир Микитович ще як тільки вилуплюються курчата, одразу приручає: щось туркоче їм на вушка, гладить по пір’ячку.

«Кращого чоловіка годі й шукати! Як господар, завжди брався до всього. Ще й мені встигав допомагати. Навіть тепер може пропустити молоко через сепаратор, чого інші чоловіки, мабуть, зроду не робили. До дітей він як був, так і є ласкавий. Коли навчалися у школі, то й на батьківські збори ходив, бувало, один на клас».

Василина завжди була хорошою господинею: і в хліві худоба доглянута, і на столі наварене й напечене. Традиційні страви української кухні – червоний борщ і смажена картопля − виходять у неї дуже смачні. А які духмяні пече пироги, просто пальчики оближеш!

Подружжя виховало і дало освіту чотирьом дітям. Вже мають чотирьох онуків. Найстаршу три роки тому віддали заміж.

«Що ж тепер робити весілля: були б гроші. Це не так, як колись: дійство відбувалося вдома та ще й два дні. Батьки і родичі натупаються, наробляться ще за місяць до визначеної дати, а опісля прибирають тиждень. Зараз люди мудріші, замовляють ресторан і менше гостей запрошують. Та й, що головне, батьки на святі − гості, а не слуги», − ділиться думками Василина Оксентіївна.

Вітаємо подружжя із золотим весіллям. Зичимо в доброму здоров’ї прожити у парі до ста літ і діждатися правнуків.

Ірина МАЇЛО