Смак обвугленої паски

17 Квітня 2017, 15:28
2493

Навесні 1944-го року війська другого Білоруського фронту вели бої за визволення Турійського району від фашистських загарбників. Село Дуліби поперемінно переходило то до радянських воїнів, то до фашистів.

Наближалася Паска. У селі вже не чути свинячого вереску, бо німці поробили собі «свіжину», а от кури ще зосталися, то ж різали їх.

Ганна, яка чудом зосталася жива після поранення поляками, вийшла з хазяйською дочкою Євгенією на вулицю, щоб обпатрати три курки, які щойно зарубав дядько Тиміш. Тільки вони налаштувалися на роботу, як над ними пролетіло три літаки. «Наші!» − відмітила Женя, побачивши червоні зірки. Літаки круто розвернули назад. Дівчата хутко взялися за роботу: поскубли пір’я, почистили і склали у великий чугун. Поставили на плиту.

Мати Євгенії − тітка Палажка, вже справилася з паскою. Рухи її були повільні, плавні, аж урочисті. Вона виплескувала круглі паляниці, вмощувала їх на листя капусти. Зверху клала вироблені із тіста косички і квіточки. Дала можливість тісту «підійти» і, перехрестивши піч, вставила.

Над хатою знову пролетіли літаки. Недалеко, на долині за городом, упав один і загорівся. Дівчата хотіли бігти до нього, але дядько Тиміш уже запряг воза та звелів жіноцтву сідати і їхати до лісу: в село входила німецька піхота.

Ганна, маючи 17 літ, уперше бачила літаки. Вони їй здалися вогненними потворами. Дим, гул, ревіння моторів і стрілянина створювали картину земного пекла. Загорілася одна хата, друга…

«А там же в кожній паски, − з тривогою, тремтячи у лісі, думала Ганна. – Що матері дадуть діткам, що будуть освячувати? Хоч би у день Христового Воскресіння не стріляли».

Через півгодини все стихло. Із-за хмар виглянуло сонце, осяяло річку, долину, тільки смолоскипи палаючих будинків нагадували про недавній бій.

Ще годину-дві ховалися у лісі, а тоді послали кількох хлопці у село. Розвідка повернулася швидко. Повідомили, що наших немає, а німці сидять по хатах і, не чекаючи освячення паски, говіють.

До вечора вони забралися з села. І люди повернулися до своїх домівок. Тітка Палажка, вбігши у хату, побачила невтішну картину: чугунець із курми зник, речі в скрині перекинуті, а з печі доносилися пахощі пригорілого хліба. Жінка обережно виймала кожну пасочку, збризкувала її холодною водою, цілувала і клала на полотняний рушник, а зверху вкрила теплою хусткою.

Паски були чорними, аж обвугленими. Вона вибрала найсвітлішу, положила в корзину, де вже були пофарбовані в цибулинні яйця. Скоромного – сала, м’яса, ковбаски – не мала. Тримали кабанчика, та й того недавно забрали. Ще згадала про грудку масла. Поклала сіль, свічку воскову, все накрила вишитим рушником, і, замотавши «салясивку», подалася святити паску. Дівчата і собі пішли на вигін.

Небагато дулібчан зійшлося. Лише в декого не забрали пасок кляті фріци. Але люди ділилися, щоб усі відчули радість торжества Христового Воскресіння.

Саме цей смак обвугленої паски згадувала щороку Ганна, коли з сім’єю сідала за святковий стіл. І, в молитві звертаючись до Всевишнього, просила, щоб його ніколи не відчули ні діти, ні внуки, ні жодне з майбутніх поколінь.

Галина ВАЩУК

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024